Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– На два тижні. – Стояв Архімаг на своєму непохитною мармуровою брилою.

– Та є в тебе серце чи ні, клятий сухар?!

– Місяць.

– Гаррррааазд… – Засмучено, з прикрістю погодився змій.

– Так би й одразу. Чемний хлопчик. – Трохи зглянувшись, лагідно мовив Грегор й почав гладити Хісс по голові. Та коли змій почав вже радісно мотиляти своїм хвостом, маг схаменувся. – Трясця, ти ж реально як пес, не помічав щось раніше. Десь я припустився помилки…

Грегор прибрав руку, що, вочевидь, трохи засмутило монстра. Але той не подав виду й відразу знайшов собі нову іграшку.

– О, ви лишень подивіться, малесеньке графенятко прокинулося. Ще й навіть сонце не у зеніті. Чого ж так ранісінько, га?

– Стули свою дерев’яну пельку, жалюгідна пародія на плазуна. – З кам’яним обличчям відповів Леон Д’Альбон. Мабуть, в наставника навчився. – Ваша Високомагічність, я готовий, коли вирушаємо?

– Мабуть, хтосссь давно не жер землю у тіні моєї постаті… – Погрозливо зіщулився Хісс, але перевести сварку у справжню баталію не дозволив тутешній барон.

– Так, джентльмени. Спочатку – справи. А потім – я залюбки стану суддею вашого, я впевнений, неперевершеного поєдинку. І навіть, можливо, підлікую трохи те, що від кожного з вас залишиться. Але зараз – Хісс, я розраховую на тебе й Теодора. Віконте, прошу.

Грегор Грейткіллс помахом руки відкрив портал і з очікуванням подивився в очі Вищому Магістру, зробивши запрошуючий жест.

– Ловлю вас на слові, наставнику. Дуже хочеться реваншу з цим вашим дерев’яним слимаком. – Процідив Леон і, кинувши наостанок знецінюючий погляд на  Хісс, зробив крок у портал.

– Будь ласка, скажи мені, що воно не веде одразу до замка Хейзел. Не хочу, щоб цього довбня хтось вбив раніше за мене. – Сказав Хісс, зневажливо дивлячись у жерло порталу.

– Не переймайся, я піклуватимусь про твого ідейного ворога, друже. – Похитав головою усміхнено Грегор і вирушив до магічної арки.