Читати книгу - "Метафізика"

Так, слово «тварина», мабуть, може стосуватися і того, й другого, але не як означення, а як те, що вказує на один предмет. [1043β] [1] Адже чимбутність властива виду та дійсності. Бо душа і бути душею — одне й те саме, натомість бути людиною і людина — не одне й те саме, якщо тільки ми і людину називатимемо душею; тоді почасти це одне й те саме, почасти ні.

За уважнішого дослідження[117] [5] виявляється, що склад не утворюється зі звуків мови та їх поєднання, як і будинок — із цеглин та їх поєднання. І це слушно, бо поєднання або змішання не походять від того, чого воно є поєднанням або змішанням. І так само в інших випадках, наприклад, якщо поріг є порогом унаслідок свого розташування, то не поріг є причиною розташування, а радше [10] останнє є причиною першого. І так само людина не є тварина плюс двоноге, але має бути щось окрім них, якщо вони матерія; і це щось не є елементом і не утворюється з елемента, а натомість сутністю; проте, усуваючи його, [13] говорять лише про матерію. Отож якщо це є причиною буття і сутності, то його, мабуть, можна назвати сутністю.

(Ця сутність необхідно має бути [15] або вічною, або такою, що знищується, але без знищення, а такою, що виникає, але без виникнення. Проте в іншому місці вже було доведено й показано[118], що форма ніким не створюється й не породжується, а натомість створюється, виникає «це», тобто конкретне ціле, що складається з матерії і форми. А чи можуть сутності минущих речей існувати окремо, поки що зовсім не зрозуміло, хоч ясно, що принаймні сутності деяких речей не можуть: [20] власне, всіх тих, що не можуть існувати опріч одиничних речей, наприклад, будинок або знаряддя. Тому, мабуть, не є сутностями ані ці речі, ані щось інше, що не утворене природою; бо можна вважати сутністю одну тільки природу в минущих речах.)

Отож має певний сенс сумнів, висловлений прихильниками Антисфена й подібними необізнаними людьми, щодо того, [25] що не можна дати визначення чимбутності (бо визначення є просторікуванням), але якою є річ, можна пояснити; наприклад, про срібло не можна сказати, що воно таке, але можна сказати, що воно подібне до олова. Тож для одних сутностей може бути визначення й пояснення, як-от для складної, незалежно від того, сприймається вона чуттями [30] чи пізнається думкою; а для первинних частин, з яких вона складається, вже ні, оскільки пояснення, що слугує визначенням, приписує щось чомусь, і одне має бути матерія, а друге — форма.

Очевидно також, що якщо сутності є у певному сенсі числами, то саме у певному сенсі, а не в такий спосіб, як-от кажуть деякі[119], що вони складаються з одиниць; річ у тім, що визначення є певним числом, [35] оскільки воно ділиться і притому на неділимі частини (бо означення не є безконечним), і в цьому сенсі воно подібне до числа. І так само, як-от коли від числа відняти або додати до нього щось із того, з чого складається число, то це вже не буде те саме число, а натомість інше, навіть якщо віднято або додано найменшу часточку, [1044α] [1] так само визначення й чимбутність не будуть вже тими самими, якщо щось відняти або додати. Також число має бути єдиним в силу чогось, тоді як ті мислителі не можуть пояснити, чому воно єдине, якщо воно єдине. Адже або воно не єдине і подібне до купи, або [5] якщо воно єдине, то слід пояснити, що створює єдність із множини. Визначення також є єдиним, але так само вони не можуть пояснити, що надає йому єдності. І це природно, адже пояснення і єдності числа, і єдності визначення те саме. А сутність є єдиною у вказаний нами способ, а не так, як говорить дехто, начебто вона є певна одиниця або точка. Натомість кожна сутність є певна дійсність і природа.

І як-от число [10] не може бути більшим чи меншим, так само і сутність у сенсі форми, а якщо може, то сутність поєднана з матерією. Отже, про виникнення й знищення так званих сутностей — в якому сенсі це можливо і в якому неможливо, — а також про зведення сутності до числа, сказано достатньо.

4

Стосовно ж матеріальної сутності не варто забувати, що якщо все походить від одного й того самого першого начала або одних і тих самих перших начал і матерія як начало того, що виникає, є одна й та сама, однак кожна річ має певну особливу матерію, наприклад, першою матерією слизу є солодке й жирне, жовчі — гірке або щось інше; утім, мабуть, [20] і те, й друге врешті походять від тієї самої матерії. При цьому одне й те саме може мати декілька матерій, коли одна матерія утворюється з іншої матерії, наприклад, слиз утворюється із жирного й солодкого, якщо жирне утворюється із солодкого, а з жовчі утворюється слиз, тому що жовч розкладається на першу свою матерію. Адже одне виникає з іншого двома способами: або тому що воно з’являється як результат розвитку, або тому що розкладається і повертається до свого [25] начала. З однієї матерії можуть виникати різні речі, якщо вони мають різні рушійні причини, наприклад, із дерева можуть виникати ящик та ліжко. Натомість в деяких випадках різні речі необхідно виникають із різної матерії, наприклад, з дерева не можна зробити пилу, і це не залежить від рушійної причини: адже будь-яка рушійна причина не зробить пилу з шерсті або дерева. Отож, ясно, що в тих випадках, коли [30] одне й те саме можна зробити з різної матерії, мистецтво, тобто начало як те, що приводить у рух, є одним і тим самим; адже якби і матерія була різною і те, що приводить у рух, то різним було б і те, що виникло.

Отож коли шукають причину, то, оскільки про причини говориться в декількох значеннях, варто називати всі можливі причини. Наприклад: що є причиною людини як [35] матерія? Мабуть, менструації. А що рушійною причиною? Мабуть, сім’я. А що формальною причиною? Чимбутність. А що цільовою причиною? Кінцева мета. [1044β] [1] Але, мабуть, останні дві — одне й те