Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

— Мисливцю, привіт! Ти куди зник?! — озвався Влад, щойно побачив мене.

— Привіт, Фаю. Та дещо треба було вирішити…

Я одразу ж зауважив його новий костюм: смарагдового відтінку броня, теж дуже нагадувала моє трико, щоправда, на його кремезному аватарі виглядало доволі таки непогано. На обох руках красувалося наруччя, та захисний шолом такого ж кольору. З-поміж зелених переливів прослизали легкі іскри, немов електричні розряди. З-за його спини виглядали руків’я мечів, які тепер виглядали досить потужно, що я аж задивився на них.

— Класні, еге ж?! — запишавшись промовив він, діставши один. 

Його масивне лезо виблискувало немов лише щойно від майстра. Біля самого руків’я починалися незрозумілі візерунки, які теж чомусь іскрили, як і костюм. Яка в нього сила — навіть боявся запитувати, бо розумів, що чимала.

— В мене була така ж реакція, коли розпакував свій подарунок за рівень! А ще мені дали якусь незрозумілу штуку… — Влад відкрив інвентарну консоль, щось там шукаючи. Але вже згодом тримав у руці сферу подібну до Еміксової. — Ще б інструкцію додавали до всього…

Та я лиш прицмокнувши, взяв сферу й кинув її перед нами. Під здивований вигук збоку, сфера за лічені секунди трансформувалася в чорного Чоппера зі сріблястими переливами поміж його деталей. Заднє колесо вдвічі ширше, але менше переднього. Низьке сідло, немов було на замовлення спеціально для кремезного аватара.

— От я телепень! — скрикнув Влад, обмацуючи свого коня. 

Байки то його любов, але в реалі на подібного він ще років з десять збиратиме кошти. І це за умови, якщо знайде сучасну розробку під ретро стиль. Дивлячись як ця кремезна туша мало не облизувала свою іграшку, я ладен був розсміятися, але не став, аби не заважати Владу милуватися тими вигинами.

Словом, до Канцлера ми дісталися ним. Звісно ж, як завжди, Канцлер зустрів мене зі стриманою посмішкою, але тепер його погляд здавався не менш обнадійливим, ніж в Емікса вранці. Хоча що там в Емікса, чи не всі присутні в будинку тримали за мене кулаки, коли я ступив на платформу. Навіть погляди Ріни та Вайлет були сповнені якогось сум’яття, немов для мене це була дорога в один кінець. І чомусь я ладен був повірити навіть в це, бо певною мірою так воно й було. 

Підійшовши до Канцлера, я чомусь на деяку мить немов підвис. Уважно вдивлявся в його темні очі, байдуже, що несправжні, але важко було ігнорувати, що переді мною була така видатна постать. Впіймавши мій задумливий погляд, Канцлер здивовано смикнув своїми темними бровами. 

— Вагаєшся? — запитав він з легкою посмішкою.

Втім, моя відповідь вразила навіть мене:

— Анітрохи. Просто досі не можу повірити, що переді мною така ідеальна копія президента…

Та якоїсь миті, його посмішка осунулась. Ненадовго, але цього вистачило, щоб збагнути трохи більше, ніж бачили усі.

— Або ж не копія…

— Мисливцю, з тобою все добре? — запитав з боку Влад, поглядаючи на нас.

А ми дійсно не змигували один з одного. І саме тепер я помічав у тих штучних очах теж саме, що й в Еміксових. Програми не могли відчувати жаль чи смуток і щиру радість, а з цими двома явно щось було не так. Хай Емікс та Вайлет були надрозумним Штучним Розумом, але не Канцлер.

— Так, добре, — відповів я ледь всміхнувшись. — Ніяк не дочекаюся початку. То що там ви мені підготували із ваших настанов, пане Канцлере?

Він стримано всміхнувся і відкрив перед собою якусь консоль. Шукаючи щось, він неодноразово поглядав на мене. Мабуть, якби не Влад поряд, то нам було б про що з ним поговорити. Та вже за мить на моїй консолі відкрилася мапа, яку Емікс відкривав лише раз, сказавши, що її мені слід буде пройти. Звісно, без жодних пояснень, тому тепер сподівався саме на них. 

— Щойно ти увійдеш в локацію для змагань, — почав Канцлер, — на ній завантажуватиметься маршрут. Коли він стане зеленим…

— Я знатиму, що завантаження пройшло успішно, — перебив не стримавшись. — Далі що?

— Далі твій шлях буде не в Етеріалі.

— Тобто? — здивувався я. — Я думав, що тут лише здобуду ключ і на тому буде все…

— Все та не все, Мисливцю. Надійнішого сховку за Етеріал у вашому світі не було, — сказав Канцлер, поглянувши на Влада. — На тебе, Файтере, покладено охорону Мисливця на шляху до вершини Квантуму. Скористайся всіма наданими тобі порадами та екіпіруванням, аби він досягнув цілі.

— Звісно, сер! 

— На тебе розраховують, Мисливцю. А тепер вам вже час.

Перед тим як нас телепортувало до потрібної локації, я встиг побачити обнадійливий погляд Канцлера. Він також вірив у мене. Усі вони. Я розгублено озирнувся навколо: чимала зона очікування і незлічена кількість аватарів, які так само оглядалися довкола. І жоден з них навіть не усвідомлював, що це не просто змагання, поєдинок чи якась там гра… Таки не побоюсь цього слова — остання битва Землі. Навіть лячно стало від цієї думки.

— Ти бачиш, скільки їх тут?! — задихаючись промовив Влад, опустивши чималу щелепу донизу. 

— Та ніби я теж тут, Фаю… Втім, нас не повинно це лякати, бо відступати ми не маємо права, ти чув, що Канцлер казав…