Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

вічі демону. Протягом цієї секунди звідти визирала душа мета, і в тих очах я побачив відображення всіх незліченних звичайних життів, які згасали перед ними, наче бліді миготливі метелики біля полум’я. Такий досвід я мав лише раз — коли посперечався з Рейлін Кавахарою. Я відчув, як мені почало припікати крила.

Тоді він зник і залишився тільки Банкрофт, який пішов, сів і поставив розпилювач порошку на столик поблизу. Піднявши очі, він затримав погляд — хотів побачити, чи не сяду я й собі. Я не сів, і він тоді переплів пальці й насупився. Уму Прескотт зависла між нами.

— Пане Ковач, я знаю, що за умовами нашого контракту я погодився покрити всі витрати, пов’язані з цим розслідуванням, у розумних межах, але, стверджуючи це, я не чекав, що мені доведеться оплачувати слід із зумисних органічних ушкоджень від одного краю Бей-Сіті до іншого. Більшу частину цього ранку я підкупав як тріади Західного узбережжя, так і поліціянтів Бей-Сіті, а всі вони ставилися до мене не надто приязно ще до того, як ви почали цю різанину. Мені б хотілося знати, чи усвідомлюєте ви, скільки мені коштує звичайний захист вашого життя та свободи від зберігання.

Я оглянув оранжерею і знизав плечима.

— Гадаю, ви можете собі це дозволити.

Прескотт здригнулася. Банкрофт дозволив собі ледь помітну усмішку.

— Можливо, пане Ковач, я більше не бажаю цього собі дозволяти.

— Тоді висмикніть розетку, щоб її.

Страдне зілля помітно затремтіло від несподіваної зміни тону. Мені було байдуже. Раптом мені перехотілося грати в елегантні ігри Банкрофтів. Я втомився. Якщо не брати до уваги нетривалого перебування в непритомному стані у клініці, я не спав понад тридцять годин, а мої нерви були розхитані безупинним використанням нейрохімічної системи. Я побував у перестрілці. Вискочив з аеромобіля на ходу. Пройшов шаблонні допити, які травмували б більшість людей на все життя. Неодноразово скоїв убивство в бою. А ще саме заповзав у ліжко, коли «Гендрікс» пропустив короткий Банкрофтів виклик попри замовлене мною блокування дзвінків, цитую: «з метою підтримки добрих стосунків з клієнтом, а отже, і забезпечення статусу гостя в подальшому». Колись комусь доведеться капітально переробити ідіолект цього готелю, запозичений зі старосвітської сфери послуг; я вже замислювався над тим, чи не зробити це самому за допомогою «Немекса», відійшовши від телефона, але моє роздратування мимовільними реакціями готелю на наявність гостей пересилив мій гнів на самого Банкрофта. Саме цей гнів і не дав мені проігнорувати виклик, а повів до Сантач-Гауса. Пішов я вбраний у той самий пом’ятий одяг, в якому ходив відучора.

— Перепрошую, пане Ковач, — Уму Прескотт пильно дивилася на мене. — Ви натякаєте…

— Ні, Прескотт. Я погрожую, — я знову перевів погляд на Банкрофта. — Я не просився взяти участь у цьому граному танці но. Це ви мене сюди приперли, Банкрофте. Ви витягнули мене зі сховища на Світі Гарлана, і ви підключили мене до чохла Еліаса Райкера, просто щоби збісити Ортеґу. Ви відправили мене туди, висловивши кілька нечітких натяків, і дивилися, як я шпортаюсь у пітьмі та трощу собі гомілки об ваші колишні переступи. Що ж, якщо тепер, коли течія трохи пришвидшилася, ви більше не бажаєте гратися, то про мене. Мені набридло ризикувати власного пам’яттю заради такого кавалка гівна, як ви. Ви можете просто повернути мене в коробку, а я поспитаю щастя сто сімнадцять років по тому. Можливо, мені пощастить, і той, хто хоче вас засмажити, на той час уже зітре вас із лиця планети.

Біля головних воріт мені довелося залишити свою зброю, але я відчував, як мною поступово заволодіває небезпечна свобода бойового режиму посланця. Якщо той демон-мет повернеться й розперезається, то я негайно задушу Банкрофта на смерть лише задля задоволення.

Як не дивно, мої слова, здавалося, змусили його замислитися. Він вислухав мене, схилив голову, неначе погоджуючись, а тоді повернувся до Прескотт.

— Уму, не відійдеш на хвильку? Нам з паном Ковачем треба обговорити дещо наодинці.

Прескотт завагалася.

— Можливо, залишити когось за дверима? — спитала вона, суворо позирнувши на мене.

Банкрофт хитнув головою.

— Я певен, що в цьому не буде потреби.

Прескотт пішла з виразом явного сумніву на обличчі, тим часом мені довелося всіляко стримувався, щоб не виявити свого захоплення витримкою Банкрофта. Він щойно почув з моїх вуст, що я буду радий повернутися на зберігання, весь ранок читав список моїх жертв і все одно думав, що знає мої характеристики досить добре, щоби знати, небезпечний я чи ні.

Я сів. Можливо, він мав рацію.

— Вам треба дещо пояснити, — рівним голосом промовив я. — Можете почати з чохла Райкера і відштовхуватися від нього. Нащо вам це робити і нащо це від мене приховувати?

— Приховувати? — Банкрофт вигнув брови. — Ми це майже не обговорювали.

— Ви сказали мені, що залишили вибір чохла своїм юристам. Усіляко на цьому наголошували. Але Прескотт стверджує, що ви зробили вибір самостійно. Вам слід було узгодити з нею, як саме ви брехатимете.

— Ну… — Банкрофт привітно змахнув рукою. — Мимовільна обачність. Кажеш правду такій невеликій кількості людей, що врешті-решт брехня перетворюється на звичку. Але я гадки не мав, що це матиме для вас таке велике значення. Ну, тобто після вашої кар’єри в Корпусі та часу, проведеного на зберіганні. Для вас нормально виявляти такий інтерес до минулого своїх чохлів?

— Ні. Але Ортеґа від самого мого прибуття липне до мене, як протизабруднювальний пластик. Я думав, що їй просто є що приховувати. Як виявляється, вона просто намагається захистити чохол свого коханого, поки той перебуває на зберіганні. До речі, ви не завдали собі клопоту з’ясувати, чому Райкер у стеку?

Цього разу Банкрофт зневажливо відмахнувся.

— Його звинуватили в корупції. Необгрунтоване завдання органічних ушкоджень і спроба фальсифікації персональних даних. Це, як я розумію, було не перше його правопорушення.

— Так, справді. Ба більше, він був добре цим відомий. Добре відомий і дуже непопулярний, особливо в таких місцях, як Лизоград, де я перебував останні пару днів, ідучи слідами вашого мокрого члена. Але ми до цього ще повернемося. Я хочу знати, чому ви це зробили. Чому я ношу Райкерів чохол?

Від образи Банкрофтові очі на мить спалахнули, але він насправді був надто добрим гравцем, щоб на неї повестися. Натомість він відсунув правий манжет, сигналізуючи про перехід на іншу тему. Я впізнав цей жест завдяки курсу основ дипломатії та слабко всміхнувся.

— Я справді не уявляв собі, що це спричинить незручності. Я прагнув забезпечити вас належною бронею, а цей чохол оснащений…

— Чому Райкер?

На мить