Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

Спускаємося з мамою на кухню. Вона заварює нам чай, і ми сідаємо за столик навпроти одна одної. 

Сиджу та прислухаюся до кожного звуку.  Двері кабінету за моєю спиною, але зовсім не чути голосів. Можливо, це хороший знак, вони не сваряться. 

Підношу до губ чашку та зависаю, так і не зробивши ковток. Чую, як з кабінету виходять чоловіки. 

Повільно опускаю чашку на стіл і вся напружуюся. Спостерігаю, як вітчим обходить мене і сідає поряд з мамою. Робить ковток з її чашки, і на його губах з'являється легка усмішка. 

Тільки хочу видихнути, як на мої плечі лягають руки Романа. Помічаю погляд мами, але хлопець не забирає рук. Навпаки, погладжує мене, подаючи знак, що він поряд.

— Сідай, Ромо. Я і тобі чаю заварю, — каже мама.

І він сідає біля мене. Відразу бере мою руку у свої долоні, додаючи впевненості. Тепер мені вже зовсім не страшно. 

Я впевнена, що кохаю Романа.  І він мене. Хоч і не казав цього прямо. Але я все розумію без слів.

У кімнату повертаюся під пильним поглядом батьків. Роман, сміючись, йде до своєї спальні та підморгує мені на прощання. Залишившись сама, лягаю на ліжко, дивлюся в стелю і широко усміхаюся. 

Як добре, що тепер усі знають про наші стосунки з Романом. Не треба брехати, ховатися.

Беру в руки телефон, який лежить на тумбочці, і бачу повідомлення від подруги. Вона запитує, як у мене справи та чи не втечу я завтра з лекцій.

Усміхаюся і хочу відписати, але мене відриває стукіт у балконні двері. Швидко зісковзую з ліжка і починаю тремтіти.   Хто це посеред ночі?

Обережно підходжу до скла і відсовую фіранку. На балконі Роман.  Видихаю та відчиняю хлопцеві двері.

— Ти що там робиш? — запитую, усміхаючись.

— Тебе чекаю.

Дивлюся, не розуміючи, що він має на увазі. 

— Ходімо, я хочу тебе відвезти в одне місце, — тихо вимовляє і подає мені руку.

— Куди?

— Побачиш. Але тихо, нас ніхто не повинен бачити.

На вулицю ми пробираємося через задній двір. Охорона нас не помітила, або ж вдала, що не бачить. 

За воротами припаркований чорний позашляховик, і Роман відчиняє для мене двері.

— Чия це машина? — запитую, сідаючи в салон.

— Взяв напрокат. Якщо виганятиму свою, всі помітять, що нас нема.

На вулицях уже темна ніч, ми їдемо не в місто, і я це розумію одразу, щойно Роман з`їжджає на засипану гравієм, вузьку дорогу. 

Ще хвилин двадцять — і хлопець заїжджає у вузький двір. Попереду невеликий будиночок. Здається, він не житловий, більше схожий на дачу. 

— Де ми?

— Хочу побути тільки з тобою. Подивимося фільм. Не бійся, я не буду чіплятись.

Сміюся та виходжу з машини.  Роман бере мене за руку і веде до будинку. 

Всередині все виглядає набагато краще, ніж зовні. Світлі стіни, нові меблі, сучасні світильники, у яких загоряється світло, і мене позаду обіймає Роман. 

Мені хочеться його поцілувати, але стає трохи страшно. Тут ми зовсім самі й може статися те, чого я хотіла... Хотіла ж...

— Пішли. На кухні мав залишитися хоча б чай, — сміється хлопець і тягне мене за руку всередину.

Чай нам знайти вдається, і навіть  цукор завалявся в пакеті. Тому, заваривши гарячий напій, ми йдемо у вітальню. 

Широкий диван, м'який килим під ногами, у каміні тріскотять дрова, а в ноутбуці Романа цікава комедія, яку я з задоволенням дивлюся в обіймах коханого.

Мені так добре, тепло і приємно перебувати поряд з ним. Лежу на плечі хлопця і відчуваю, як б'ється його серце. Більше нічого мені й не потрібно.

— Ти заснула? — шепоче Роман, торкаючись губами мого волосся.

— Ні, не заснула, — вимовляю тихо.

— Як минула розмова з мамою? — запитує він.

— Краще, ніж я думала, — усміхаюся, зазираючи в його очі.

— Я ж казав, що все буде добре, — Роман нахиляється та цілує мене. Ніжно проводить губами по нижній губі й ніжно торкається моєї щічки. — Я хочу, щоб ти завжди була поряд, — шепоче в мої губи Рома.

— Я також цього хочу. Я кохаю тебе.

Кажу, а потім прикушую язик. Хіба правильно було казати це першою? І Монастирський також ошелешений моїм зізнанням. Починаю тремтіти, а Рома мовчить. Він дивиться в мої очі, його рука торкається моєї шиї, і губи розтягуються в ледь помітній усмішці.

— Я кохаю тебе, Ясенько, — серйозно вимовляє Роман і накриває мої губи своїми.

Цілує впевнено, напористо. Проникає в мій рот язиком, наче бере в полон. Тягне на себе та всаджує собі на коліна. 

Його долоні пірнають під мій светр, викликаючи мурашки по всьому тілу. Обвиваю його шию руками, занурюю пальці у густе, темне волосся та притискаю ближче  до себе. Весь страх зникає, залишається тільки бажання. Нестерпне, дике, неприборкане бажання. 

— Я обіцяв, що не буду чіплятись до тебе, — важко дихаючи, він розриває поцілунок.