Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"

Кидаю слухавку і залишаю двір. Поки їду до ресторану, кілька разів дозволяю собі прослизнути на червоний сигнал світлофора. Зараз мені абсолютно байдуже на штрафи. Я готовий без прав залишитися, лиш би Ліза знайшлася! 

У ресторан заходжу так, наче це місце належить мені. Навіть охорона на вході не намагається мене зупинити, хоча виглядаю я явно не гостем цього заходу. Джинси та футболка добряче контрастують зі смокінгами та яскравими сукнями. 

– Ти що тут робиш? – невдоволено питає батько, наблизившись до мене. Він розглядає мене хмурим поглядом і, здається, збирається власноруч викинути з цього ресторану, щоб я не псував його іміджу. – Що це за одяг на тобі? Прийшов мене підставити? 

– Я не до тебе прийшов, – кажу і знаходжу поглядом Альберта Азарова. Він усміхається, слухаючи співрозмовника, і навіть не здогадується про те, що його донька кудись зникла.

– А до кого? – дивується тато, але я його не слухаю. Оминаю і йду просто до чоловіка, якого раніше бачив лише в новинах, а ще неодноразово чув про нього від тата. 

– Ти що задумав? – Дан намагається мене зупинити, але я висмикую свою руку з його і йду далі. 

– Чого вам, молодий чоловіче? – питає Азаров, а його співрозмовник хмуриться. – Ви сплутали заклади? Як вас взагалі сюди впустили? 

– Ліза зникла, – кажу прямо і спостерігаю за тим, як на обличчі чоловіка з'являється тривога. Він сам хапає мене за руку вище ліктя і веде за собою за одну з колон, якомога далі від зацікавлених поглядів.

– Хто ти взагалі такий? – питає Азаров роздратовано.

– Ми з Лізою зустрічаємось і… живемо разом, – кажу. 

– Що? – здається, він повірити не може. – Зажди! Ти син Олександра Мазура, чи не так? 

– Так, – киваю. – Але зараз не про це. Ліза зникла. Я не можу її знайти. Її телефон підібрав якийсь чоловік на іншому кінці міста. 

– Чорт забирай! – чоловік нервово проводить рукою по обличчю і розмірковує над чимось. – Зажди! 

Він дістає свій телефон і набирає когось. Не чую, про що розмовляє, тому що відходить доволі далеко. Поки чекаю, кілька разів дивлюсь на годинник. Зараз початок дванадцятої, а від Лізи нічого не чути… 

– Яне, ти збожеволів? – до мене наближається батько і таким поглядом витріщається, наче я – найбільша його проблема. – Навіщо тобі Азаров? Хочеш  у могилу мене звести?!

– До чого тут ти взагалі? – не збираюсь стримуватись. Мені набридло те, що батько завжди лише про себе думає. – Моя дівчина Ліза – донька  Азарова! І вона зникла! 

– Що? – татко явно шокований. Не чекав такого? Я також. 

– Дарма ти йому сказав, – бурчить Дан, який також тут.

Ми всі замовкаємо, коли до нас повертається Азаров. Він здивовано дивиться спочатку на Дана, а тоді переводить погляд на мене. Мені не подобається ця пауза. Явно не хороші новини він збирається мені сказати. 

– Лізу викрали мої конкуренти, – говорить, дивлячись мені в очі. – Вони дізналися про те, що вона моя донька, і стежили за нею. 

– Ви знаєте, де вона? – питаю схвильовано.

– Поки що ні. Інформація буде найближчим часом. Мені треба їхати в офіс, – Азаров збирається йти, але я не збираюсь просто так його відпускати.

– Можна мені з вами? – питаю і сподіваюсь, що він погодиться. 

– Яне! – невдоволено цідить батько, але несподівано сам Азаров відповідає йому:

– Не варто сварити хлопця, який щиро хвилюється за свою дівчину. Поїхали! 

Він киває мені, і я полегшено видихаю. Дан показує мені свій телефон і таким чином просить тримати його в курсі. Киваю і швидко йду до виходу за чоловіком.

– Тату, а ти куди? – вже практично у дверях нас наздоганяє дівчина років двадцяти. 

– Ліза зникла. Треба розпочати пошуки, – відповідає Азаров.

– Знову ця Ліза! Вона просто маніпулює тобою! – невдоволено випалює. 

– Хто тут маніпулює, так це ти! – гиркає так, що дівчина миттєво замовкає. – Ще одне криве слово у бік Лізи – і залишишся без моєї фінансової підтримки! 

Здається, дівчина затямила, що сказала зайве. Вона відступає, таким чином відкриваючи нам шлях, а я починаю потроху складати докупи весь цей величезний пазл. 

Схоже, це сестра Лізи, і те, що її рідна людина зникла, ніяк дівчину не зачіпає.