Читати книгу - "В обіймах монстра, Міла Мур"

Прокидаюсь від стуку дощу у вікна. Одразу розумію, що Даміра немає поруч, і так холодно стає. Він знову кудись зник. Мабуть, вирішує свої ділові питання, яких у нього вище голови. 

Сідаю і намагаюсь пригладити волосся. Наша ніч була особливою в тому плані, що не залишилось більше жодних таємниць. Дамір мені відкрився, і я навіть думати не хочу, що може бути ще щось, чого я не знаю. 

Тільки-но збираюся вставати, щоб одягнутися, як двері відчиняються, і на порозі з'являється Воронов. Він повністю одягнений і, здається, навіть душ встиг прийняти. 

— Куди зібралася? — питає, а я прикриваю голе тіло ковдрою. Знаю, що дарма, адже Дамір не просто бачив кожен міліметр мого тіла. Здається, його уста цілували кожен міліметр моєї шкіри. 

— Одягнутися хотіла, — кажу, коли він сідає поруч. 

— Навіщо? 

— Хіба ми не повертаємось? — дивуюсь.

— У нас ще є цілий день, — Дамір торкається пальцями мого волосся і проводить по всій його довжині. – Хочеш провести його зі мною? 

— Так, — кажу, не вагаючись, а він усміхається.

Повільно і так солодко цілує, а тоді забирає з моїх рук ковдру. Його долоні накривають мої груди, а пальці грають з затверділими сосками. Я так сильно хочу цього чоловіка, що страшно стає. І він мене хоче, я відчуваю це. 

Дамір накриває мене своїм тілом і знову цілує там, де йому заманеться. Повільно опускається з поцілунками до мого живота, а тоді вводить у мене одразу два пальці. Не можу стримати стогін задоволення, а він тільки усміхається задоволено. 

— О, так, дівчинко моя. Не стримуйся, — шепоче і продовжує доводити мене до оргазму пальцями та язиком. 

Я здаюсь доволі швидко. Просто поруч з ним не можу стриматись. Поки намагаюсь повернутися в реальність, Дамір знімає з себе одяг і не дає можливості передихнути. Входить у мене на всю довжину і ловить устами мій крик задоволення. 

Я дійсно не хочу повертатися в його будинок. Тут мені подобається значно більше. Коли Дамір поруч і ми не розмовляємо про проблеми. Просто насолоджуємось одне одним, і все. 

Черговий оргазм накриває в той момент, коли Дамір кінчає у мене. Десь глибоко у свідомості я згадую, що пігулки залишилися в його домі, а ми не використовували захист ні вчора, ні сьогодні. 

Ця думка швидко мене покидає, тому що тіло б'ється в агонії, а Дамір, наче навмисне, потирає мій клітор своїми пальцями, щоб оргазм тривав довше. 

Коли свідомість потроху прояснюється, ми лягаємо під ковдру, і я одразу ж вмощуюся на плечі у чоловіка. Мені так добре зараз, як ще ніколи не було. Воджу пальцями по його торсу і відчуваю гарячу шкіру чоловіка. 

— Ти все ще хочеш дізнатися про Макса? — питає Дамір, а я одразу ж напружуюся. 

— Так, хочу, — кажу. 

— Матір Максима — повія, з якою у мене був перший секс, — розповідає. — Мені тоді сімнадцять було і вона хотіла всього мене навчити. Коли Каріна сказала, що вагітна — я не повірив. Молодий і зелений, а вона — досвідчена жінка. Як можна було завагітніти? Тоді я просто втік, і ми не бачилися років десять. Допоки вона знову не з'явилася у моєму житті. Кінчена алкоголічка, яка просила грошей. Тоді вона розповіла, що не зробила аборт і нашому синові вже дев'ять років. Коли я побачив його, то відразу зрозумів, що він мій син. Макс дуже схожий на мене. 

— І що ти зробив? Забрав його до себе? — питаю схвильовано. 

— Ні, не забрав. І, мабуть, це була найбільша моя помилка, — зітхає Дамір. — Каріна зникла кудись з грошима, які я їй дав, а Макса я помістив в інтернат. В той час я не міг забрати його до себе. Або ж просто боявся цієї відповідальності. Хлопець-то не маленький уже. Я забезпечував його усім необхідним, передавав подарунки, але сам не провідував. Лише коли йому виповнилось п'ятнадцять, я таки наважився зробити тест ДНК, який тільки підтвердив мої здогадки. Я зробив всі документи на батьківство і забрав його до себе. Макс і сам не знав, що він тепер Воронов. Він працював охоронцем в одному з моїх клубів і мав житло. Попутно ще й навчався. Ми бачились рідко, але я був в курсі всіх його справ. 

— Мабуть, він таки дізнався, хто ти, — роблю свої висновки. 

— Я сам йому сказав. Через рік. Віддав документи, які весь цей час були у мене, і розповів усе про себе і його матір. 

— Через це Макс пішов до Кравця? Через образу на тебе? — нарешті весь пазл починає складатися у мене в голові. 

— Так. Він не визнав мене батьком, як я не визнавав його сином всі ці роки, – відповідає. 

— А зараз? Що ти зараз відчуваєш? — через хвилювання дихання збивається. Я не розумію, як це можливо. Чому в житті цього чоловіка все так погано? 

— Тебе цікавить, чи хочу я його повернути? — питає Дамір. — Річ у тім, що Макс сам до мене не повернеться. Він дуже сильний і впевнений у собі. Я також таким був у його віці. А ще я знав, що у мене за спиною ніхто не стоїть. Я сам. Зовсім один. І він це знає, тому ніколи не назве мене батьком. 

Мені шкода Даміра, і Макса шкода. Ні той, ні той ніколи не знав, що таке батьківська любов. В принципі, у мене так само, але всі ці роки Віталік замінював мені батька. 

— Я думаю, що тобі варто з ним поговорити, — кажу впевнено. — Макс просто ображений хлопчик. Можливо, та ні, я впевнена, що він чекає від тебе якихось дій.