Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"

Повіяв вітер, ламаючи кістки і торохкаючи ними, тож Ісидор тепер відчув присутність Мерсера. «Прийди до мене, — сказав він Мерсеру. — Проповзи по моїй нозі або знайди інший спосіб прийти до мене. Добре, Мерсере?» — прохав він. А вголос вигукнув:

— Мерсере!

З усіх боків на нього насувалися бур’яни; бур’яни вгризалися в стіни, які його оточували, і роз’їдали їх, аж поки не стали власними спорами. Потім спори набубнявіли, розчахнулися й почали вибухати серед заржавілого заліза й уламків бетону, з яких раніше були зроблені стіни. Після того, як стіни рухнули, спустошення не щезло, а тривало далі; спустошення приходило після всього іншого. За винятком кволої невиразної постаті Мерсера; і ось старий постав перед Ісидором, на обличчі — незворушний спокій.

— Небо й справді намальоване? — запитав Ісидор. — Там точно видно мазки пензля, якщо збільшити зображення?

— Так, — відповів Мерсер.

— Я їх не бачу.

— Ти дивишся дуже зблизька, — сказав Мерсер. — Тобі треба відійти якнайдалі, туди, де стоять андроїди. У них ліпша перспектива.

— Тому вони і кажуть, що ти підробка?

— А я і є підробка, — мовив Мерсер. — Вони в цьому щирі; і проведене ними дослідження — обґрунтоване. З їхнього погляду, я — насправді старий, нікому не потрібний епізодичний актор на ймення Ел Джері. Тож їхнє викриття цілком правдиве. Вони й справді брали в мене інтерв’ю у моєму домі, як вони і твердять, і я розповів їм усе, що вони хотіли знати, а вони хотіли знати буквально все.

— І про віскі?

Мерсер усміхнувся.

— Так, і про віскі. Вони добряче потрудилися, і, з їхньої погляду, викриття, зроблене Бастером Френдлі, цілком переконливе. Але вони ще довго ламатимуть собі голову, чому нічого не міняється. Бо ти — досі тут, і я також — досі тут, — Мерсер показав помахом руки на добре знайомий кам’янистий схил. — Я щойно витягнув тебе з замогильного світу й тягтиму й далі, аж поки ти не втратиш до цього цікавість і не захочеш все припинити. Але тобі доведеться перестати шукати мене, тому що я ніколи не перестану шукати тебе.

— Мені не сподобалося оте з віскі,— сказав Ісидор. — Це принизливо.

— Тому що ти високоморальна людина. А я ні. Я нікого не осуджую, навіть себе, — Мерсер простягнув вгору стиснену в кулак руку, долонею догори. — Щоб я не забув, маю тут дещо, що належить тобі.

Він розтулив пальці. На своїй долоні він тримав зраненого павука, але тепер вже з усіма ногами.

— Дякую, — Ісидор прийняв павука. Він хотів було ще сказати...

Спрацювала сигналізація.

— Мисливець за головами вже в будинку! — заричав Рой Бейті.— Вимикайте всі вогні! Заберіть його від емпатомодулятора; поставте біля дверей. Швидко! Рухайтеся!

Розділ 19

Поглянувши донизу, Джон Ісидор побачив власні руки; вони стискали обидва руків’я емпатомодулятора. Він стояв і дивився на руки, роззявивши рота, а тим часом світло у вітальні його квартири погасло. Бачив, як у кухні Пріс поквапилася заховати настільну лампу.

— Послухай, Дж. Р., — Ірмґард хриплувато шепотіла йому на вухо; вона схопила його за плече, її нігті несамовито вп’ялися в його шкіру. Вона, здавалося, не усвідомлювала, що робить; у тьмяному світлі, що проникало знадвору, обличчя Ірмґард спотворилося, стало астигматичним. Воно перетворилося... на різьблену тарілку з боязкими, малими, витрішкуватими очима. — Коли він постукає, — шепотіла вона, — ти підійдеш до дверей, якщо, звісно, він постукає; покажеш йому своє посвідчення особи й скажеш, що, крім тебе, тут ніхто не живе. Також попросиш показати ордер на обшук.

Пріс, стоячи з іншого боку від нього, вигнулася дугою і шепотіла й собі:

— Не впускай його досередини, Дж. Р. Кажи, що хочеш; роби, що хочеш, але не впусти його. Ти знаєш, що мисливець за головами зробить, коли ти його впустиш досередини? Ти розумієш, що він з нами всіма зробить?

Покинувши обох жінок-андроїдів, Ісидор наосліп пішов до дверей; пальцями намацав круглу ручку, тримався за неї й прислухався. Як завжди, він буквально відчував увесь коридор за дверима: порожній, лункий і бездиханний.

— Щось чути? — запитав Рой Бейті, нагнувшись до Ісидора майже впритул. Ісидор відчув запах огидно зіщуленого тіла; від нього віяло страхом, що перетворювався на імлу. — Вийди і подивися.

Відчинивши двері, Ісидор поглянув в обидва боки безмовного й темного коридору. Повітря в коридорі, незважаючи на товстий шар пилюки, здавалося свіжим. У жмені він далі тримав павука, якого йому дав Мерсер. Але чи був це саме той павук, якого Пріс почикрижила манікюрними ножицями Ірмґард Бейті? Мабуть, інший. Він ніколи не дізнається правди. Водночас павук ворушився, був живий; повзав усередині долоні й не кусав: як у всіх малих видів павуків, його щелепи не могли прокусити людської шкіри.

Він дійшов до кінця коридору, зійшов по сходах донизу, зробив крок убік, де колись була тераса з доріжкою, обабіч якої ріс зимовий сад. Під час війни сад загинув, а сама доріжка дрібно розтріскалася. Він добре знав її поверхню; тож пішов нею упевнено, минув більшу частину фасаду будівлі й підійшов до єдиного зеленого острівця — квадратної ділянки площею з ярд, вкритої шаром пилюки й пониклими бур’янами. Там він і випустив павука. Відчув, як той пробігся долонею, щойно він розтулив пальці. Ну, от і все; Ісидор випростався.

По бур’янах замиготів промінь ліхтарика; у його спалахах напівмертве закостеніле бадилля набрало надзвичайно зловісного вигляду. Тепер Ісидор міг добре бачити павука; він завмер на зубчастому листкові. Отже, він уже освоївся.

— Що ви тут робите? — запитав чоловік з ліхтариком.

— Випускав павука, — сказав він, здивувавшись, що чоловік сам цього не бачив; у яскраво-жовтому світлі павук тепер здавався значно більшим, ніж був насправді. — Щоб десь тут прижився.

— Чому ви його не забрали додому у квартиру? Вам слід було помістити його у посудину. Згідно з січневим номером каталогу «Сідні», більшість павуків майже на десять відсотків зросли у ціні. Ви могли б отримати щонайменше сто доларів за нього.

— Якби я забрав його назад до квартири, то вона б і далі його чикрижила. Лапу за лапою, і дивилася б, чи він ходить, — відповів Ісидор.

— Так роблять андроїди, — мовив чоловік.

Він запхав руку під куртку та видобув звідти складену