read-books.club » Фантастика » 220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов 📚 - Українською

Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

129
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "220 днів на зорельоті" автора Георгій Сергійович Мартинов. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 54 55
Перейти на сторінку:
рівним сніговим покривом.

На високій огорожі, по всій її довжині, — безліч прапорів…

Маленькими крапками витягнулась у кілька рядів низка автомобілів. Я не бачу, але знаю, що на пласкому даху «міжпланетного вокзалу» багато людей. Нас чекають. Нас вийшли зустрічати численні друзі.

Я не певний, що Пайчадзе сказав голосно; можливо, ми почули його думку: «Серафима Петрівна теж тут».

Серафима Петрівна — дружина і вірний друг Камова. Вона стоїть зараз на даху вокзалу, жадібно вдивляючись у білого птаха, який несе до неї рідну людину. Вона нічого не знає…

Останній захід.

Замовкають "двигуни. М'яко доторкуються до землі величезні колеса…

Я бачу крізь серпанок радісних сліз, як від вокзалу поспішають до корабля, що вже зупинився, шість автомобілів.

Бєлопольський прямо з пульта відчиняє обоє дверей вихідної камери. Нічого побоюватися, — зовні рідне повітря Землі.

Падають на сніг алюмінійові сходи. Тут не зіскочиш прямо на землю, як ми це робили на Марсі. Один за одним залишаємо зореліт.

З автомобіля виходить голова урядової комісії — академік Волошин — і йде до нас. За ним ідуть інші члени комісії.

Декілька кінооператорів крутять ручки своїх апаратів.

Я багато фотографував під час польоту. Тепер моя роль закінчена. Тепер їхня черга.

Бєлопольський виходить назустріч Волошину. В цю мить, порушуючи урочистий церемоніал зустрічі, з-за спини академіка швидко вибігає Марина і кидається на шию батькові.

Пайчадзе бере дочку на руки.

Бєлопольський підносить руку до шолома.

Зараз він доповість Волошину про виконання завдання, сухою мовою рапорта скаже про загибель командира зорельота, а за три кроки стоїть Серафима Петрівна Камова, радісна, весела, з величезним букетом у руках.

Та невже вона не бачить, що її чоловіка немає серед нас? Чому Волошин не виявляє ні найменшого здивування, що йому рапортує Бєлопольський, а не Камов?

Жахливі слова сказані, але на обличчі Серафими Петрівни, як і раніше, сяє посмішка.

Рапорт закінчено. Волошин обіймає командира корабля.

— Поздоровляю вас, — голосно каже він, — з блискучим закінченням першого космічного рейсу. Своїм благополучним поверненням ви зробили величезний подарунок Батьківщині. Прийміть же і наш вам подарунок.

Члени комісії розступилися. З квітами в руках до нас швидко підійшла людина, думка про яку не давала нам спокою всі ці шість тижнів.

Живий, веселий, з блискучими від радощів очима, перед нами був Сергій Олександрович Камов.

Я не пам'ятаю, як у мене на руках опинилася Марина…

— Сергію!..

— Арсене!..

Камов і Пайчадзе кинулись в обійми один одному.

* * *

Затамувавши подих, боячись пропустити хоч одне слово, слухали ми через кілька годин розповідь Сергія Олександровича про перебування на Марсі і про обставини його чудесного врятування.

Він говорив коротко і стисло, жодним словом не згадуючи про свої почуття іпереживання, але із цієї сухої розповіді переді мною чітко вимальовувався героїчний характер цієї людини, для якої її справа була дорожча за життя.

— П'ятдесят п'ять метрів прискорення дали мені можливість не тільки врятуватися, — закінчив Камов, — але й досягти Землі на двадцять одну годину раніше від вас. Швидкість корабля після десяти хвилин роботи двигуна становила тридцять два кілометри чотириста п'ятдесят метрів на секунду. В момент старту я знепритомнів і прийшов до пам'яті, коли корабель уже летів по інерції. У воду, я звичайно, не лягав, бо не вірю в рятівність цього засобу. Надавши зорельоту потрібного напряму, я у всьому іншому поклався на закони механіки і на своє щастя, — він злегка усміхнувся, сказавши не. — Ви самі можете зрозуміти, як мені було скучно одному. Наблизившись до землі, я повністю оцінив скарб, який мав Хепгуд у своєму розпорядженні і не зумів його використати. Я кажу про двигун його корабля. Це дуже надійний, добрий механізм, який не поступається перед нашими. Гальмувати зореліт тертям об атмосферу я не хотів. Двигун блискуче справився із завданням. Повернувши корабель на сто вісімдесят градусів, я почав гальмувати його саме цим двигуном, і на час занурення в атмосферу була майже нульова швидкість. Зореліт почав падати. Парашута у мене не було. Він залишився на Марсі разом з нашим всюдиходом. Я почав вмикати двигун короткими поштовхами. Не можу сказати, що це було приємне відчуття, але своєї мети я досягнув. Корабель перестав безладно падати і перейшов на планіруючий політ…

Камов замовк. У великій, гарно обставленій їдальні було тихо. Всі чекали продовження. Волошин машинально колотив ложкою чай, що давно захолов. Ніна Арчиллівна, дружина Пайчадзе, ледве чутним шепотом умовляла Марину сидіти спокійно. Бєлопольський, Пайчадзе і я не зводили очей із свого знову знайденого командира.

— Взагалі, — говорив Камов, — можна сказати лише одне: з моменту, коли СРСР-ЛС2 розігнав звірів, і до спуску на Землю мені щастило весь час. Видно, моїй дружині ще рано ставати вдовою, — він ласкаво погладив руку Серафими Петрівни. — Зореліт летів у стратосфері. Внизу був Сибір. Поступово знижуючись, я проминув Уральський хребет і сів на околиці міста Саранська. Удар був дуже великий, але, як бачите, я не ушкоджений, чого не можна сказати про корабель. Ну, а далі розповідати нічого. Я надіслав телеграму і мене на літаку доставили в Москву. Там мені пощастило бути присутнім на тріумфальному фініші нашого зорельота.

Він простягнув руку Бєлопольському.

— Залишається подякувати Костянтинові Євгенійовичу за його вправність. Зореліт, як ви знаєте, сів на ракетодромі наче за графіком. Перший великий космічний рейс пройшов точно у визначені строки. Це величезна перемога!

— Куди ви гадаєте полетіти наступного разу? — запитав Волошин.

— Звичайно, на Марс. Загадки цієї планети повинні бути розгадані до кінця. Тільки цей політ зроблю не я.

— Чому не ви?

— Боюсь, що політ, який щойно закінчився, був для мене останнім, — з сумом у голосі сказав Камов. — Навантаження, що його довелося мені зазнати під час старту з Марса, не могло не позначитися на здоров'ї.

Ми

1 ... 54 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"