read-books.club » Сучасна проза » У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона 📚 - Українською

Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона" автора Марсель Пруст. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 197
Перейти на сторінку:
та кількох її приятельок, мала дебютувати виконанням старовинних романсів; на цей дебют вона покладала всі свої надії і надії її родичів. Вона мала кумедно гладку пані-стару, голос гарний, але маленький, від хвилювання голос її сів і розминався з її потужною мускулатурою. Рахиль порозсаджувала в залі немало своїх приятелів та приятельок, давши їм завдання пантеличити сарказмами дебютантку, відому своєю несміливістю, збити її з плигу так, щоб вона зазнала цілковитого фіаско, і директор не підписав з нею ангажементу. Після перших же нот, узятих нещасною дебютанткою, підплачені слухачі зі сміхом повернулися до неї плечима, жінки, які змови-лися з ними, сміялися гучно, кожна сопілкова нота викликала новий вибух удаваного реготу, і в повітрі вже висів бешкет. Небога, яка з образи пітніла під гримом, спробувала опанувати себе, потім кинула на публіку розпачливий і обурений погляд, але сикання тільки подвоїлось. Інстинкт наслідування, хіть показати свою дотепність і хвацькість захопили молодих актрис, яких ніхто не напучував, і зараз вони моргали до змовників, як підморгують злосливі спільники, корчилися зо сміху, пирхали так, що по закінченні другого романсу, хоча в програмі значилося ще п’ять, режисер звелів опустити завісу. Я силкувався не думати про цю пригоду, так само як колись силкувався не думати, як болить моїй бабусі, коли вуйко, аби її подражнити, частував дідуся коньяком, — людська злоба завжди була для мене геть-то болісна. А проте, подібно до того, як співчуття, може, не завше до пари тортурам страстотерпця, бо за своїми зусиллями перемогти страждання він не відчуває його так гостро, як нам здається в уяві, так само злість у душі злої людини, мабуть, вільна від жорстокости в чистому вигляді, від жорстокости садистичної, такої нестерпної для нас. Ненависть надихає злу людину, гнів дає їй лють і завзяття, але якісь безрадісні; втішають вони тільки садиста; злий думає, що дошкуляє злому. Рахиль, звичайно, думала, що актриса, яку вона цькувала, кебети не має і що, освиставши її, довівши публіці, яка співачка кумедна, Рахиль боронила добрий смак і добре провчила лиху товаришку. Хай би там як, а я волів промовчати про цю пригоду: я не мав ні одваги, ні сили запобігти цьому бешкету, а сказати добре слово про жертву, тим самим прирівнюючи до садизму почуття, що запалювали катів дебютантки, було б для мене дуже важко.

Але початок цієї вистави зацікавив мене і з іншого боку. Він дещо пояснив мені природу помилки, якої допускався Сен-Лу щодо Рахилі і яка створила провалля між образами його коханки в Роберовому та моєму уявленнях, коли ми бачили її вранці під квітучими грушами. Рахиль грала в маленькій п’єсці трохи не ролю статистки. Але зараз це була інша жінка. Вона мала одне з тих облич, які відстань вимальовує чітко і які зблизька розсипаються порохнею. І не конче відстань між залою та сценою: весь світ у цьому значенні хіба величезний театр. Перебуваючи біля неї, ти бачив туманність, чумацький шлях веснянок, прищиків, та й уже. На певній відлеглості все зникало, а над запалими, поморхлими щоками вилонювався півмісяцем такий поправний, такий тонкий ніс, що хотілося звернути на себе увагу Рахилі, дивитися на неї і милуватися, утримувати її силоміць, якщо інакше не можна було бачити її поблизу! Я мовлю не про те, що відчував я, а про те, що відчував Сен-Лу, коли вперше побачив її гру. Ось тоді він і задумався над тим, як наблизити її до себе, як із нею познайомитися, йому відкрилося чародійне царство, те, де жила вона, звідки спливали до нього розкішні промені, але куди він доступу не мав. Кілька років тому він вийшов із провінційного театру з думкою про те, що писати їй було б глупством, що вона все одно не відповість, ладний пожертвувати своїм майном і своїм іменем ради істоти, яка посіла в його душі особливий світ, нагірний над знайомим йому побутом, світ, оздоблений жагою і мрією, аж це перед його очима вилетів з артистичного під’їзду театру веселий, гожо вбраний рій артисток, які грали в сьогоднішній виставі. їх дожидали знайомі молодики. Число лю-дей-пішаків не таке велике, як число комбінацій, які можуть з них утворитися, і ось до якоїсь там зали, де у нас немає жодної знайомої жінки, несподівано вступає та, з ким ми не сподівалися колись побачитися, і появляється так доречно, що ця випадковість здається нам провидницькою, хоча натомість, певна річ, могла б виникнути інша випадковість, якби ми були не в цьому, а в іншому місці, де б у нас з’явилися інші жадання і де б ми здибалися з іншою давньою знайомою, здольною нам допомогти. Золоті ворота світу марень зачинилися за Рахиллю, перш ніж Сен-Лу побачив, що вона виходить із театру, тому ластовиння і прищики нічого не важили. Проте вони його разили, тим паче, що він був тепер не один і не мав уже тієї моці уяви, що в театрі. Але молода актриса, хоча він уже її не бачив, і далі верховодила ним, — так небесні світила поводарюють нами силою свого тяжіння навіть тоді, коли невидимі нашим очам. Ось чому, слухаючись жадання, пробудженого в Роберові актрисою з тонкими рисами, уже призабутими, Робер напосів на свого давнього приятеля, який навинувся під руку, і звелів рекомендувати його жінці без рис, проте з ластовинням (скоро то була та сама), давши собі слово з’ясувати згодом, хто ж вона насправді: та чи не та. Рахиль так квапилася, що навіть не озвалася цим разом до Робера, і лише через кілька днів він зумів її відірвати від її товариства і провести, нарешті, додому. Він уже кохав її. Потреба мрії, прагнення бути ущасливленим від тієї, про кого ти мріяв, такі сильні, що треба небагато часу, аби звірити всі свої надії на щастя жінці, котра кілька днів тому була для нього щойно несподіваним, незнаним, байдужим видивом на театральному кону.

Коли куртина впала, ми пройшли на сцену, і я, сторопілий на підмостках, загомонів одразу з Робером; я не знав, як триматися на новому для мене місці, а що моє поводження цілком диктувалося б моєю розмовою і можна було б подумати, що, захоплений нею, я такий неуважний, що весь мій вираз, цілком природно, не відповідає місцю, де я опинився, оскільки, поглинутий тим, що я кажу, я й справді майже не усвідомлював, де я, то щоб тільки не мовчати, я вхопився за першу-ліпшу тему.

1 ... 53 54 55 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"