Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2"

— Що ти задумала? Таке в театрі не дозволено!

— Ти не зрозумів: артистка буде в сукні, а її скульптура... Треба пошукати дівчину з гарними грудьми, об мастити її крейдою і поставити на круглого стільчика у позі Венери!

— Що — і руки повідбивати? — пожартував завжди веселий Турбійон.

Ізабеля осудливим поглядом припинила сміхи.

— Ти думай, хто про це напише п'єсу!

— Як хто? Звичайно, Шов! Я не бачу іншого автора!

— Ти не маєш таких грошей, щоб домовлятися із Ровом, — засмутилася Ізабеля.

— Я закладу театр, а Шов напише для нас п'єсу!

Андре на зламану голову помчав до Льондона, а за півроку він уже мав у руках знаменитого «Півмільйона».

— Це зовсім не те, що я хотіла! — ридма ридала Ізабеля. — Такі гроші! Такі гроші! І всі — псу під хвіст!

— Серденько, ще не було людини, яка б пройшла назирці за думкою того ж Шова чи когось іншого. Ну, він по-своєму це увидів у своїх фантазіях. Але ж він Шов, а не якийсь графоманка з передмістя! Одне його ім'я — навіть без п'єси — варте тих грошей. Побачиш, нині сезон почнемо з аншлагів.

Артистичний Турбонасосів спадок від тата підказував йому інтуїтивні ходи до комерційного й мистецького успіху. Увесь Париж шумував юрмою перед прем'єрою, опісля не було жодного відомого репортера, який би не вихваляв новочасного театру Андре Турбійона.

 скар Гробовецький був затриманий данськими порушниками за підозрою у фальшуванні грошових знаків, а насправді їхня Феміда була не настільки сліпою, щоб не тримати в полі зору всіх пійманих і непійманих шахраїв. Справу батька й сина Степперів увесь час повертали молодим правникам, щоб вони вправлялися в знаменитій дедукції.

Можна було б у цьому трагічному випадку звинуватити Беату, що підмовила чоловіка на мандри Скандинавією, аби переконатися у наявності сучасних вікінгів, але ж ми знаємо: усі випадковості впокорені закономірністю...

Ґеньо, що вже втретє зображав на кіновій плівці англійського аристократа, тобто курив сиґару, пив чай, вдягав стовбкуватого чорного капелюха, який у Львові колись носили сажотруси, і вальсував на балях, вчув запах смаленого. Звісно, Оскар на нього не вкаже, але якщо ті нишпорки уміють добре порпатися у минулому, то можуть вислідити і Степпера-молодшого, тобто Евґена Муркоцького, а нині Стаса Крузенштерна. І ніяка слава фільмової «зірки» не допоможе — це ясно, як Божий день. Лишається одне — втілити мрію молодости і стати шлюбним аферистом, щоб, коли і вловлять, то отримати дрібне покарання в ошуканстві немудрих кобіт чи наївних дівчат. Відень і Будапешт для нього небезпечні, зате є ще...

Якби ви були такого високого зросту, що змогли б зазирнути в партерне помешкання вдови по адвокатові Маґди Альберт-шулле, то побачили б, що цього вечора вона мала шанованого гостя. Чоловік років тридцяти п'яти в ґранатовому анцуґу сидів за столом і ліниво відщипував від грона подовгасті виноградини, щоб потім прокусити їх своїми бездоганними зубами і відчути аж на піднебінні збризк солодкуватої вологи. Сама Маґда ще не вийшла з алькова, де намагалася запхнути вже злегка поморхлі груди у станина меншого розміру, щоб вони стриміли, як у молодої кізки. Защіпка на спині ніяк не сходилася, а кликати покоївку не хотілося, бо та дурна дівка рознесе аж до Краківської брами, як її господиня збавляла собі років перед кавалером.

Чоловік нудьгував наодинці з виноградом, час до часу зводячи очі до люстерка в золотій оправі, недбало полишеного Маґдою біля таці з фруктами. Потім узяв його до рук.

«Нічого не бракує», — промуркав собі під ніс.

Йому й справді нічого не бракувало: сталевого полиску очі так подобалися панянкам, коли він у танці (ніби випадково!) лівою рукою легко перебігав хребцями, ніби клавішами. Панянки відхиляли голову назад — і тут уже він був певен, які зачаєні пристрасті обіцяв їм сталевий погляд!

Густе волосся не потребувало фризієрської фантазії: хвилясте від природи, воно вляглося на голові рівними пасмами, поділене межею зліва. Коли вчорашні гімназистки вдавали із себе нєвіньонток, уникаючи першого поцілунку, чоловік струшував волоссям, як кінь гривою, — і вони піддавалися.

Ніс горбкуватий: натяк на шляхетську кров...

Нарешті Маґда, задираючи підборіддя вище належного, аби приховувати зрадливо обвислу шкіру і показувати кілька разків коштовного намиста, увійшла в покій. Чоловік неспішно піднявся, поцілував їй руку, потаємно пошкрябавши долоню, хоч за ними ніхто не підглядав.

— Ах, Стасю...

У тих словах чоловік вчув непрямий доказ того, що вдова по адвокату ладна впасти в його обійми без довгих перемовин, та не поспішав. Він мав притримати її пожадання, бо ж не на одну ніч прийшов до неї.

Маґда сіла на канапу, Стасьо примостився поруч. Він тримав її за руки, як недосвідчений школяр, в голові якого ще не визрів план дій щодо своєї подружки. Жінка зітхала, а поміж зітханнями ронила слова:

— Ваші чесноти... дозволили мені... вчинити так...