Читати книгу - "Краще сидіти вдома..."

— Чому це? Ти жалкуєш?

— Я? Ні! Але чому ти нам попрощатися не дав?!

— Малолітня розпусниця, — сказав кіт, позіхаючи. — Ви — біологічно далекі істоти.

Світланина рука схопила кота за карк, серйозно струснула й жбурнула убік дверей. Васько завис у повітрі, сердито блиснув зеленими очами:

— А ну, легше!

— Я люблю його!

— Ну то й що? — кіт продрейфував до вікна й завис на рівні батареї центрального опалення. — Кого ти любиш: невловимого Юма, хмару із Дзяндзо або рожевого восьминога?

— Тайфуна. Будь-якого.

Кіт підставив живіт струменю теплого повітря, а лапи простяг, як у невагомості:

— Нікому не кажи про це. Не зрозуміють. Навіщо тобі монстр?

— Він добрий!

Між вусами кота проскочила біла іскра:

— Знайшла добряка! Однаково ти його до своєї спідниці не прив’яжеш. Він вільний. Як я.

— Дурень ти ультуновий! — з серцем сказала Світлана й відкинулася на подушку.

Світлана дивилася в темряву зовсім сухими очима. Вона справді не жалкувала ні про що, хоча йти містом глибокої осені босою і простоволосою під вогнем перехресних поглядів, шепотіння за спиною, прикриваючи долонею діру на рукаві светра, шарахаючись від сирен і зустрічних міліціонерів… Ну й що? Зате спогадів у неї ніхто відібрати не зможе. Ніколи в житті Світлані не було так добре, як на руках у Тайфуна: найсміливішого, найдужчого, найдобрішого. Світ міг ходити на вухах і вибухати, однаково Тайфун його не боявся, а отже, не боялася й Світлана. Древня, дуже древня жіноча надія на захист. Нехай все звалиться в пекло, але чоловік вибудує в пеклі фортецю, за надійними стінами якої жінка зможе ростити дітей. Матінка природа пообіцяла кожному свій приз, а потім відступила, залишаючи світ на волю провидіння.

Заарканити силу? Навіщо применшувати її? Не можна обертати волю в неволю. Існують більш надійні штуки, ніж аркан: внутрішня необхідність. Це воля й неволя водночас.

Світлана довго не розмірковувала, вона знала, що все йде, як треба. Васько затіяв авантюру? Що ж, затіяв. Справді, не вбивати ж його за це. Шкода. Може, він хотів, як краще. Тайфун зник? А що йому залишалося робити? Він і так втратив багато часу. Він патрульний, зрештою, повинен порядок наводити! Що йому тут? Серце ниє? То чому ж йому не нити: на те воно й серце. Тільки… коли б чогось не трапилося із птеродом. Він же завжди на рожен лізе!

— Васько!

Кіт з переляку гепнувся на підлогу:

— Чого репетуєш?!

— А зетаги не помстяться Тайфуну? Скажи!

— Звідки мені знати, — пробурчав кіт. — Вони мені свої плани не доповідають.

— Васько!..

Чорт би забрав мене з цими експериментами! Тепер спокою не буде. Така дивовижна була витівка: перевірити міцність конструкції… Усяка конструкція на чомусь утримується: я, скажімо, — на певному порядку розміщення атомів (як зделявували), світ земних тварин — на інстинктах, як на ребрах, світ людей — на наборі аксіом. Деякі з них: мати любить своє дитя й навпаки, дружина любить чоловіка й навпаки, людина не бажає зла ближньому своєму і навпаки. Аксіоми викладені в певній збірці і служать точкою відліку для координації поведінки людини або оцінки. Аксіоми пронизують світ і надають йому стійкості. Якщо раптом аксіоми починають перетворюватися в теореми, світ втрачає стійкість і може зруйнуватися. Якщо народиться інший світ, він буде відрізнятися від попереднього, і аксіоми в ньому будуть інші.

Я вибрав два відповідні один одному психотипи й поставив експеримент: що дасть стійка прихильність у нестійких, та до того ж ще й різних, світах.

Усе було прекрасно задумано, але я не врахував однієї деталі, точніше ще однієї прихильності. Свєтка любить кота Васька й навпаки. Прихована пастка для кристальної чистоти експерименту. Доведеться розраховувати мотиви власних вчинків, а це вже… м-мня… метушня! Чорт ногу зломить у ребрах цієї конструкції. Закритий сектор — не краща лабораторія для зделявованої ультуни. Мутації з’являються. Адже я вже відрізняюся від Могутності, я не можу створити Всесвіт, потужності не вистачить. Зате я можу пожирати рибу в необмежених кількостях, отримуючи від цього не тільки додаткову енергію, але ще й задоволення! Мутація? Факт.

Орві я пам’ятаю: він перший став експериментувати із праультуною і навпаки. Ультуна розчинилася в птеродах, але сам Орві теж розчинився в ультуні. Хто виграв? Не знаю.

Ні, ну хіба можна міркувати про глобальні проблеми, коли поруч з тобою безутішно ридають? Я не наймався в няньки, до того ж, нікого не просив себе делявувати!