Читати книгу - "Спокута"

– А ти – теж, де гроші дістати.

– Спробую.

– Спробуй, спробуй.

Катря, не тямлячи себе від гніву на сина, що її обманув, швидко зайшла у квартиру, попрямувала до його кімнати. Сергія вдома ще не було. Схопила телефон, щоб зателефонувати Сашкові, але абонент був поза зоною досяжності. Розпачливо жбурнула телефон на диван, забігала по кімнаті.

– Як він міг?! Як він міг? – стукало в скронях, викликаючи несамовитий біль у голові, у грудях, у всьому тілі.

Лише кілька хвилин тому вона почувалася майже щасливою, задоволеною, що всі ці страхіття закінчилися, а виявилося, що найстрашніше ще попереду. Так, найжахливіше, бо тепер вона не знала, що робити далі. Звичайно, можна продати за копійки автомобіль, закрити кредит і вилучити якісь кошти. Але ж знову забракне грошей, щоб спекатися чорного «БМВ».

Катря не помічала, скільки часу швидко ходила туди-сюди, аж поки почула, що все її тіло палає вогнем чи то від утоми, чи від хвилювання. Вона зайшла у ванну кімнату, швидко скинула з себе одяг і стала під холодний душ. Стояла, як укопана, доки не почула, як цокотять від холоду її зуби. Закрила кран, розтерла холодне тіло рушником, накинула теплий та м’який махровий халат. Трохи заспокоївшись, подумала, що не буде кричати на Сергія, коли той повернеться додому, а поговорить з ним і спочатку дізнається, чому він назвав їй не ту суму. А потім доведеться знову ламати голову, де брати гроші. «Не кину ж я напризволяще свого сина», – подумала Катря й виглянула у вікно, сподіваючись, що «БМВ» зник з грошима, але той стояв на звичному місці.

Катря подивилася на годинник. Була вже восьма година вечора, а сина все ще не було. Вона спробувала ще раз зателефонувати Сашкові, але марно. Щоб якось заспокоїтися, дістала із сумки ключі від Ларисиної квартири й вирішила сходити навідати скромну синьооку фіалку на підвіконні, а заодно й полити її водичкою.

У Лариси були важкі металеві двері, що вели до квартири. Коли їх відчиняли і з’являвся протяг, то ці двері мали дурну звичку гучно ляпати. Подруга збиралася звернутися до фірми, що їх встановила, щоб усунути цей недолік, але не доходили руки. Тому і вона сама, і Катерина виробили звичку відчиняти їх тихенько та притримувати, щоб гуркотом не турбувати сусідів. Катерина легенько повернула ключ у замку, притримала двері, зайшла, тихенько зачинивши їх. Спочатку їй здалося, що Лариса вдома, бо було чути чийсь голос. Катря вже хотіла, як зазвичай, гукнути подругу, але до її слуху донісся чоловічий сміх.

«Можливо, у квартирі грабіжники?» – майнула в неї думка, і вона завмерла, прислухаючись до звуків, що долинали із спальні. Вирішила, що прийшла невчасно, бо Лариса, напевне, була не сама, але голос чоловіка, що розмовляв із подругою, здався їй дуже знайомим.

Катерина навшпиньки підійшла до спальні й прислухалася. Іншого разу вона швидше б віддала відсікти свою руку, ніж підслуховувати чужі розмови, але їй чомусь здалося, що голос чоловіка не лише знайомий, а й схожий на голос її Сашка.

– Головне, що ми тепер маємо гроші, – сказала Лариса. – А інше не має значення Згоден?

– Угу, – промурмотів чоловік, і Катря не зрушила з місця, бо не зрозуміла ще, чий це голос.

– Так що все ж таки, будемо робити з ними: вкладемо в будиночок у Криму чи поїдемо відпочинемо? Я так давно не відпочивала з таким чоловіком, як ти, коханий.

– Я все думаю, Ларочко, як тобі спало на думку заробити такі гроші на звичайній крейді? – мовив чоловік.

Катрю ніби хто ошпарив окропом. Там був її Сашко! У голові зашуміло, загуло, запаморочилося, але жінка зуміла встояти на ногах, лише сперлася спиною на прохолодну стіну.

– А ось так і спало! – засміялася Лариса. – Бо живу тут давно і знаю Катьку як облуплену. Звичайно, вона – добра душа, і обдурити її простіше не буває. І синок у неї пішов – теж лох. Ось я й вирішила організувати вашу начебто випадкову зустріч у ресторані.

– Саме тоді, коли від подруги пішов запах грошей?

– Ой, яка вона мені подруга?! Після того як ти із нею переспав, я її стала ненавидіти! І тебе ревную тепер!

– Ну що ти, Ларочко, – заспокоїв її Сашко, – я й спав із нею лише два рази. Сама розумієш, що мені було бридко, але що зробиш, коли це потрібно для діла?

Не тямлячи нічого, Катря, похитуючись, вийшла з квартири, притримала важкі двері, повернула ключ у замку, зайшла до кімнати, тяжко опустилася в крісло й заціпеніла. Важко було повірити в те, що вона почула. Майже неможливо! Жінка сиділа довго, не маючи сил навіть ворухнутися. Хотілося кудись зникнути, розтанути в повітрі й забути про все, що з нею трапилося. Стільки років пролетіло з того часу, як її почуття були розтоптані, спаплюжені коханим чоловіком, що вона вже ні на що не сподівалася. Але почуття скресли, запалали новим полум’ям так, що зовсім її засліпили, так, що не зуміла розгледіти, хто був із нею поруч. Подруга, якій довіряла стільки років, виявилася хитрішою за лисицю; коханий, що її підло зрадив і використав; син, що обманював стільки часу. Було соромно, огидно, бридко й дуже боляче.

Коли повернувся додому Сергій, то побачив матір, що сиділа в темряві.

– Мамо, що трапилося? – кинувся до неї, бо на її обличчі не було жодної кровинки.

– Мої любі, – ледь ворушачи пересохлими губами, тихо сказала Катря, – мої любі, ви всі – зрадники. Зрад-ни-ки.

Вона навіть не посміхнулася, а лише тінь смутної посмішки промайнула