Читати книгу - "Яса. Том 2"

нудними повчаннями, і влазить у всі великі й дрібні справи, і не може їх вирішити за раз, часто одкладає на завтра. На завтра! Вчора одклав не обмізковану грамоту з малоросійського приказу. В тій грамоті сказано, що йдеться до нових утарачок з турками — до великої війни, Адріанополь і Стамбул рихтують її давно, й через те треба увійти в спілку із Запорожжям; пропустити туди порохові та провіантські обози й виділити з гетьманської скарбниці кошти для закупівлі зброї.

Гетьман протримав у голові цей клопіт трохи не всеньку ніч, так і не позбувся його. Зняти варту, яку сам наказав поставити, і пропустити обози! І таким робом укріпити на силі Січ, дати потачку сваволі й непослуху. Посполиті й так втікають на Січ, нема їм стриму. А дознавши, що Москва шле за пороги свинець і сукна, попливуть туди, як плав. А може, тієї війни й не буде. Вже турок один раз вхопив шилом патоки, вдруге не захоче. Що йому більше в мислі — українські рядна чи венетійські сукна? Опріч того, Самойловича канудило від думки, що допомагатиме тому прибишеві, своєму запеклому ворогові — Сіркові. Спогадував слова, якими той шпетив його в листах, і важка, густа кров гупала в скроні. Ні, не діжде, ланець! Кісткою в горлі Самойловичу Запорожжя! Зараза непослуху розтікається звідти по всій Гетьманщині. Має себе той прибишака за зацного лицаря, узяв моду всіх повчати, ще й хоче привести його до одної спілки з правобережцями. Гетьман знає, що то за спілка! Видеруть з рук булаву, віддадуть, кому самі схочуть.

Що буде, коли не виконає оце веління Москви? Надішлють грамотку, вишпетять. Цар і бояри теж відають, що Січ — то дикий клубок шершнів, але мусять терпіти, бо той клубок стоїть на перепоні вовкові — турчинові. Може, й грамотки не пришлють. А може, він, гетьман, добре не прочитав тієї реляції! Саме так — добре не прочитав.

Ця думка осяяла його, як знамення. Перехрестився, дістав маленький ключик, відімкнув ковану срібними штабами скриню. Вийняв з неї листа з двома печатками, поклав на стіл.

— Ей, світла!

Ждан зайшов з передпокою із п’ятисвічником у руці. Цей п’ятисвічник (свічки товстенні, з білого лою) для читання. Самойлович страчав зір катастрофічно, це його вельми непокоїло і пригнічувало. Тепер, коли він читав, свічкар стояв збоку і присвічував над головою.

Приступаючи до столу, Ждан побачив великого голубого метелика, який бився в шибку вікна, прочинив вікно і випустив його. Гетьман скривився. Й на хвилю відволікся од своїх думок. Їх одволік чоловік на парсуні, що висіла на протилежній стіні. Та парсуна — єдина у кімнаті. Чоловік наморщив чоло, примружив очі, поклав на вуста палець. Навіть Самойлович не знає, хто це такий. Якийсь латинянин, одягнений у козацьку одежу. Але вельми значущий його жест. Він увібрав ціле людське життя. Багато життів. Життя цілих поколінь людей. Помовч — і чогось досягнеш! Помовч — і залишишся живий. Навіть потаємні думки можуть відгадати! Не поспішай, помисли — знайдеш найкраще рішення!

Увесь вік гетьман живе з прикладеним до вуст пальцем. Якби прийняв — гай — гай, чи сидів би в оцій світлиці?!

Портрет чимось йому й не подобається. Либонь, нагадуванням, що й той жест можуть відгадати. А також думкою про те, що не все життя — в отій мовчанці, що є на світі інше життя, просте й веселе, сповнене радості й довіри, безжурності, позбавлене страху й засторог. Може, воно і є, але не тут. Не в цих і не в подібних до цих стінах. Самойловичу здалося, що чоловік на портреті підморгнув йому. Мовляв, твій розгад правдивий. Гетьман знову підсунув ближче листа.

У Ждана зір, як у сокола — боривітра. Боривітер бачить маленьку пташку — пастушка в густій траві на відстані версти. Рядки, над якими гетьман нахилявся до самого столу, в свічкаревому очу — як грубі гужівки. Гетьман думає, що Ждан не вміє читати й не знає, що той з дячком Алтином давно подолав часословець, псалтир і октоїх і тепер сам читає всілякі книженції. Ждан хотів одкритися давно, але якось не випадало, а тепер і не знав, як те зробити. Та й іноді вельми цікаві кореспонденції читає гетьман. Жданові втямки, як це страшно — бути втаємниченим у гетьманові справи, й мучить його совість, ось через це він не хоче більше прислужувати в цих покоях. Цур їм, отим вигодам, про які казав Митрофан, і козацькому кунтушеві, і легкій роботі. Це ж лише в людських очах він козак гетьманського двору, а насправді — звичайний наймит. Щоправда, всі тут наймити. І старший кухар, і управитель, і навіть генеральний обозний.

І оцього листа вчитав Ждан. Дуже важливий то лист, бо писаний він на добро Запорозькій Січі і всьому поспільству, а ще там сказано, що йдеться до великої волейної потреби, либонь, і гетьман піде в похід, а з ним і Ждан. Ні, Ждан з гетьманом не піде, він намислив собі інший путівець.

— Розпали у грубці, — раптом звелів гетьман, — щось мене морозить.

Ждан здивувався — гетьман ніколи не пояснював своїх велінь.

«І чого він такий непривітний? — думав Ждан. — Доскочив найвищої влади. Все в нього є… Скільки то користі можна зробити на такому уряді. Може, тому й похмурий, що не робить? А чому не робить?..» Ждан заходив у глухий кут. Йому, неборакові, здавалося, що влада й дана для того, аби робити людям добро.

Все було готове до підпалу: тонкі кленові полінця, м’яка вівсяна солома. Вона спалахнула, щойно рожевий язичок свічки лизнув її. Золоті відсвіти заграли на смаглявому, з випнутими вилицями Ждановому обличчі, на зеленій кахлі, на кованій сріблом скрині.

Ждан відступив із п’ятисвічником до дверей. Не знав: йти йому чи чекати, коли гетьман почне читати далі. Він так і не навчився вгадувати гетьманові порухи, часто ступав ногою не в ті, що треба, сліди. Й знав, що гетьман це бачить, але не міг здогадатися, чому не проганяє. Щоправда, цей важкий вельможний чоловік не мрів ласкою ні до кого, й мало кому вдавалося відгадати бажання гетьмана, хоч усі летіли летом на один покив його пальця, гнулися до підлоги; лише він, Ждан, стояв прямо, не гнувся й не хилився, і гетьман терпів його. А може, свічкар і гетьмана впевнив, що має стояти прямо, як свічка.

Гетьман важко підвівся з фотеля, взяв аркуш і пішов до грубки. Пхнув його досередини, й цупкий папір спалахнув у