Читати книгу - "Звірослов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Таке якесь… пишне ім’я, - його гучномовець спадає з плеча на землю. Він збентежений.
- Пишне? Ви натякаєте на те, що я товста?
- Ні-ні! - він нагинається, щоб підняти гучномовець. Мацає руками порепаний асфальт, наче сліпий. - Я говорив тільки про ім’я. Ім’я - пишне. Так можна було б назвати торт.
- Торт?
Він обмацує асфальт, вона порпається в коробці з пиріжками.
- Який вам пиріжок давати?
На першу колію вокзалу тихо, немов змія, підповзає київська електричка. Двері відчиняються: натовп людей вивалюється на платформу. Годинник на вокзальній вежі показує 13:48. Тополиний пух зависає в повітрі. Кінець. Це кінець, думає Жанка.
Підходять відразу четверо любителів Жанчиних пиріжків.
- Чотири з м’ясом, Жануся.
- З картошкою.
- Сонце, два з абрикосами. У кульочок.
Гучномовець знову на плечі. Він пропихається вперед крізь стіну шкірянок і кросівок.
- Вибачте, мужики, але зараз моя черга. Жанна, - звертається до неї, - прошу, один пиріжок на ваш розсуд. Який дасте, такий буду їсти.
Жанка дерев’яніє. Перебирає в руках пиріжки з різними начинками. Картопля. Горох. М’ясо. Яйце/цибуля. Абрикосовий джем. Холера.
Безпомічно дивиться на нього.
- Слухайте, - шепоче вона вирок самій собі, - що ви за чоловік, якщо навіть пирожок самостійно не можете вибрати?!
Жанка завісила темними шторами вікно. Сидить на ліжку, склавши руки на колінах. Крізь вікно тепер нічого не пробереться.
- Жанна, - каже Бог, - мені не треба вікон, щоб дістатись до тебе. Я всюдисущий.
- А я і не ховаюсь, Боже. Я просто не хочу тебе бачити.
4
Стає все спекотніше. Жанці доводиться одягати на роботу все легший і все світліший одяг. Її лице обгоріло на сонці і полущилося.
- Ти, Жанка, подібна на малпу, - жартома зауважує Ірма Іванівна, хоча її жарти рідко коли когось смішать.
- Не обіжай мене, Ірма, я тобі придумала бізнес.
Жанка багатозначно замовкає.
- Бізнес?
- Ну, помниш, ти казала недавно, що хочеш своє дєло відкрити? По продажу услуг? Помниш?
- Помню.
- Так я тобі придумала дєло.
Ірма Іванівна підсідає до Жанки на лавку.
- Яке дєло?
- Дивися, - починає Жанка, - кілька тижнів тому я випадково забігла в миронівську бібліотеку. Не мала що робити… ну, взяла наугад любу книжку. І знаєш, Ірма, деколи воно приходить само.
- Що?
- Те, що треба. Саме те, розумієш мене?
- Не очєнь. Яку книжку ти взяла?
- Енциклопедію метеликів.
Тиша. Ірма Іванівна обдумує отриману інформацію.
- Не мороч мені жопу, Жанка, - врешті каже вона. - Продавати енциклопедії - дєло гибле. В Миронівці нікому вони не нужні.
- Ти мене не зрозуміла, - скрикує Жанка, - я не предлагаю продавати енциклопедії! Я предлагаю продавати метеликів!
- То єсть як?
- Так. Продавати метеликів на всякі празнєвства.
Ірма Іванівна округлює від здивування очі, потирає спітніле чоло.
- Перший раз таке слишу.
- І я теж. Але у світі цей бізнес дуже розвинутий. У світі зараз модно купувати в спеціальних конторах… ну, якби одноразових метеликів.
- Шо значить одноразових, Жанка?
- Метелики, Ірма, вони взагалі тварини одноразові. Живуть по два-три дні, так що тут немає великого гріха.
Ірма Іванівна думає.
- А де я їх візьму? І кому вони нужні, метелики?
- Це не проблема, Ірма. У Києві є комєрческі ферми метеликів. На перших порах будеш брати личинки метеликів там, а потом і сама навчишся їх виращувати. А кому нужні? Да всім! Люди тягнуться до красивого! Хочуть потримати красиве в руках. Представ: у когось свадьба, ти привозиш на заказ коробку, відкриваєш її перед гостями, а звідти хмара білих метеликів випорхує. Красиво, правда?
- Не знаю, Жанка, це все так складно…
- Нема нічого складного. Усе просто, як двері. Затрат фактіческі нема ніяких, головне - рекламу добру організувати. А самих метеликів утримувати дуже дешево: вони тільки воду з медом п’ють.
Я повинна почати все спочатку, думає Жанка, збираючись увечері додому. Я не така ще стара, а так, можна сказати - жінка в розквіті сил. Скоро літо. Поїду в Крим на море. Відпочину. Я втомилася. Мені треба добре відпочити і почати все спочатку. З нуля.
Баба Зоряна підмітає спустошену миронівську платформу.
- Будете, може, пирожок, баба Зоряна? - каже Жанка. - У мене якраз один залишився - не хочу тягти його додому. Зіпсується.
- Я хочу пирожок.
Жанка озирається.
Він.
Стоїть.
Дивиться на неї, сміючись.
Жанка розгублено мовчить.
- З чим пирожок залишився?
- З горохом.
- Я його купую.
- Гривня п’ятдесят, - автоматично тараторить Жанка.
Він порпається в кишенях у пошуках дріб’язку.
- Знаєте, я можу віддати пирожок задурно, - каже Жанка. - Це останній. Я так завжди роблю - останній віддаю задурно. У мене така традиція.
Він дивиться на неї, сміючись. У Жанки по тілу марширують мурашки. Вона не сплутає ні з чим цей погляд. Він заграє зі мною, думає Жанка, Боже, він заграє зі мною!
- Добре, - каже він, - я беру пирожок задурно, але натомість допомагаю вам відтягти коробку додому.
- Коробку? - Жанка глипає на порожню, заляпану олією смердючу коробку з-під пиріжків.
- Я думаю, це буде гідна плата за такий чудесний подарок?
Жанка не заперечує. Власне, Жанка не може говорити.
Разом рушають у бік міста.
Він в одній руці тримає пиріжок з горохом, іншою тягне коробку. Жанка плететься поруч.
- Жанна, ви були несправедливі до мене. Ви сказали, я не здатний самостійно вибрати собі пирожок.
- Я… ну… я погарячкувала!
- Пирожки такі смачні, що вибирати між ними - злочин.
Вони минають магазин із вивіскою «Залізний».
- До речі, мене звати Іван.
- Жанна.
- Я вже знаю.
Мовчанка.
Ми мовчимо, думає Жанка, але в цій тиші я згодна померти.
- Ви, Жанна, недавно почали продавати на вокзалі пирожки?
- Можна і так сказати.
- Точно недавно. Я помітив би вас.
- Ви в цьому впевнені?
- На сто процентів.
Вони підходять до її під’їзду.
Жанка каже:
- Дякую, що допомогли дотягти коробку. Хоча не треба було, вона зовсім легенька.
- Ну що ви! - вигукує так, ніби в гучномовець. - Я із задоволенням!
Жанка не дивиться на нього. Він не дивиться на Жанку.
Боже, невже ти це зробив?! - думає Жанка. Ось воно: моє тіло як вата, моє серце калатає, і жити - Боже! - як мені хочеться жити далі!
- Може, - несміливо каже Іван, - Жанна, може підете якось зі мною в кафе?
- У кафе?
- Ну так. Поговоримо по душам. Вип’ємо «Закарпатського» коньячку.
- Не знаю.
- Ви завтра будете на роботі?
- Буду.
- Тоді завтра побачимось. Залиште для мене найкращий свій пирожок.
- У мене всі пирожки добрі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звірослов», після закриття браузера.