Читати книгу - "Звірослов"

Чути чиюсь розмову. Жанка виглядає через вікно.

Він стоїть, як раніше, обпершись на дитячу гойдалку. Поруч з ним Ірма Іванівна перепадає з ноги на ногу.

- Ваня?! - вигукує Ірма Іванівна. - Що ти тут робиш?! Оце так встрєча!

- Встрєча, - спромагається відповісти він, розгублено озираючись. - Оце так встрєча, Ірма, дійсно.

- Я вобше-то збиралася на день рождєніє до однієї знакомої, але помницця, хтось недавно грозився мене в кафе повести… Якщо пропозиція залишається в силі, то я згодна, ладно, так і бить…

Ірма Іванівна кокетує всім своїм доволі натренованим тілом, усіма своїми біцепсами і трицепсами.

Ваня мовчить.

Жанка плаче.

- Я чекаю на одну людину, - невпевнено виправдовується Ваня.

- На женщіну?! - Ірма Іванівна театрально надуває губки.

Ваня мовчить.

Жанка плаче.

- Якщо ти чекаєш на Жанку, Ванічка, то тобі не повезло, дарагой. Я її ще півчаса назад зустрічала в парку. Зі Стьопою-кондуктором…

Ваня мовчить.

- Я не напрашуюсь, Ваня, - несподівано суворим тоном заявляє Ірма Іванівна. - Ніколи другою не була і не собираюсь. Адью!

І дуже поволі, вихиляючи стегнами, відходить убік.

Ваня останній раз озирається. Дивиться на годинник. Пів на дев’яту.

- Ірма! - кричить він. - Почекай. З тобою так трудно домовитися! Якась ти непонятна!

- Женщіна має бути загадочна.

- Ірма…

- Ваня…

Вони зникають за рогом будинку, а Жанка нарешті витирає мокре від сліз обличчя.

Їй хочеться кричати: сука! Брехлива сука!

Однак ні пари з уст.

Жанка стягує назад сукню. Знову вмощується на підвіконні і глибоко дихає. Тільки дихає.

Сутінки густішають. Сусідні будинки тонуть у мороці.

Вона не погана, думає Жанка, вона просто любить його, бо інакше чого б їй бути такою підлою.

Гнів, що був зібрався всередині, розчиняється в тихій печалі.

Вона любить його, думає Жанка. Нехай їй буде ліпше.

Над верхів’ям тополь здіймається бородата голова Бога.

- Жанна, - урочисто каже Бог, - ти заслужила Царство Небесне.

Жанка не дивується. Вона відчуває неймовірну легкість у всьому тілі.

- Ти заслужила Царство Небесне, - повторює Бог, напевно для того, щоб Жанка ще встигла йому подякувати.

- Дякую, Боже, - шепоче Жанка, - але…

Її тіло тендітнішає на очах, звужується, зменшується, крихітніє. На спині виростають сірувато-сріблясті крила - і ось гігантський нічний метелик здіймається з підвіконня в небо. Пролітає над двором, над миронівськими тополями, над миронівським вокзалом. Політ дається важко, бо крила надто великі і надто тонкі. Хтось міг би подумати, що то кажан або навіть сова, але аж ніяк не метелик.

- Дякую, Боже, - шепоче Жанка вже десь звідти, - але я просила не Царства Небесного. Ти дав мені забагато. Я просила всього лиш Його.

Примечания

1

Перепрошую! Можете зробити фото зі мною та цими прекрасними квітами? (Англ.)