Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
50
Фізкультура була у всіх в один і той же час. Шафка Лисого була в тому ж ряді, що й моя. Я прийшов раніше за всіх. У нас із Лисим була спільна проблема. Ми ненавиділи вовняні штани, тому що від них свербіли ноги, та нашим батькам, схоже, дуже хотілося, аби ми носили одяг із вовни. Я придумав вихід з цієї ситуації й подідився ним із Лисим. Все, що треба було зробити, так це одягти піжамні штани під спід.
Я відчинив свою шафку й роздягнувся. Я зняв штани й піжаму, а потім сховав її на шафці. Перевдягнувся у спортивну форму. Почали сходитися інші хлопці.
Ми з Лисим часом потрапляли в кумедні ситуації з тими піжмами, особливо він. Якось він пішов гуляти зі своєю дівчиною, вони йшли на танці. В перерві між танцями дівчина сказала, «А що це?»
«Де? Що?»
«В тебе щось виглядає з-під штанини.»
«Що?»
«О боже! Та в тебе ж піжама під штанами!»
«Що? А, так… певно, забув зняти…»
«Ну все, я йду геть!»
Після того вона перестала з ним зустрічатися.
Хлопці почали перевдягатися в спортивні костюми. Зайшов Лисий і відчинив свою шафку.
«Як справи, друже?» запитав я у нього.
«О, привіт, Хенку…»
«У мене було заняття з англійської о 7 ранку. З нього класно починати день. Правда, вони називають його Поціновуванням музики.»
«А, Гамільтон. Я про нього чув. Ги ги ги…»
Я підійшов до нього.
Лисий саме знімав пряжку зі штанів. Я простягнув руку й стягнув їх з нього. З-під них виглянули піжамні штани в зелену смужку. Він спробував натягнути свої брюки назад, проте не зміг.
«АГОВ, ХЛОПЦІ, ПОГЛЯНЬТЕ ЛИШЕНЬ! ГОСПОДИ БОЖЕ, ЦЕЙ ХЛОПЕЦЬ ХОДИТЬ ДО КОЛЕДЖУ В ПІЖАМІ!»
Лисий все ще мучився зі штанами. Він густо почервонів. До нас підійшло кілька хлопців, аби подивитися. А потім я зробив найгірше. Я стягнув з нього і піжаму.
«А ПОГЛЯНЬТЕ-НО СЮДИ! ЦЕЙ ЖАЛЮГІДНИЙ ГІВНЮК НЕ ТІЛЬКИ ЛИСИЙ, В НЬОГО ЩЕ Й НЕМА ЧЛЕНА! ЩО Ж ВІН РОБИТИМЕ З ЖІНКОЮ?»
Якийсь здоровань сказав, «Чінаскі, ти просто шмат лайна!»
«Атож,» кинули кілька хлопців. «Так… так…» Зусібіч залунали голоси.
Лисий нарешті натягнув свої штани. Він мало не плакав. Він поглянув на хлопців. «А ви знаєте, що Чінаскі також носить піжаму? Це він навчив мене так робити! Загляньте у його шафку!»
Лисий підбіг до моєї шафки й ривком відчинив дверцята. Він витягнув усі мої речі. Але піжами серед них не було.
«Він її сховав! Він кудись її запхав!»
Я залишив свої речі на підлозі й пішов на перекличку. Я стояв у другому ряду. Зробив кілька присідань. За мною стояв здоровань з роздягалки. Я почув його ім’я, Шолом Стодольський.
«Чінаскі,» сказав він, «ти шмат лайна.»
«Краще не зачіпай мене, друже, у мене поганий норов.»
«Вважай, що я тебе зачіпаю.»
«Не захоплюйся, жирдяю.»
«Знаєш місце між біологічним корпусом і тенісними кортами?»
«Бачив якось.»
«Після уроку зустрінемось там.»
«ОК,» відповів я.
Туди я так і не з’явився. Після фізкультури я швидко перевдягнувся й сів на трамвай до Першин Сквер. Я сів на лавці й став чекати якогось руху. Пройшло доволі багато часу. Нарешті релігійний фанатик зчепився з атеїстом. Правда, їхня суперчка була нецікавою. Я був агностиком. Агностикам нема про що сперечатися. Я вийшов з парку і попрямував до Сьомої й Бродвею. Це був самий центр міста. Там не було чого робити, тільки дивитися як люди стоять і чекають зеленого світла, щоб перейти дорогу. Раптом я помітив, що мої ноги починають свербіти. Я залишив свою піжаму на шафці. Цей сраний день був паршивим ще з самого початку. Я заскочив у трамввай маршруту «W», зайняв місце в кінці вагону й він повіз мене додому.
51
В міському коледжі був тільки один студент, який мені подобався, і це був Роберт Бекер. Він хотів стати письменником. «Я збираюся вивчити все, що стосується письменництва. Це ніби розібрати машину на деталі, а потім знову скласти.»
«Звучить непогано,» сказав я.
«Я дійсно збираюся це зробити.»
Хоча Бекер і був дещо нижчим за мене, зате він був кремезним, потужно складеним з великими плечима й руками.
«В дитинстві у мене була одна хвороба,» сказав він. «Я пролежав цілий рік у ліжку, стискуючи кожною рукою по тенісному м’ячу. Я став таким саме завдяки цьому.»
Він працював кур’єром уночі, а вдень здобував освіту.
«Як тобі вдалося отримати цю роботу?»
«Знаю одного хлопця, котрий знає іншого.»
«Закладаюся, що зможу натовкти тобі пику.»
«Може й так, а може й ні. Мене цікавить тільки письменнитво.»
Ми сиділи в альтанці, спостерігаючи за галявиною. На мене поглянуло двоє хлопців.
Один з них заговорив. «Агов,» звернувся він до мене, «можна в тебе дещо запитати?»
«Давай.»
«В початковій школі ти був слабаком, я тебе пам’ятаю. А зараз ти крутий хлопець. Що сталося?»
«Я не знаю.»
«Ти цинік?»
«Може бути.»
«І тобі подобається бути циніком?»
«Так.»
«В такому разі ти не цинік, тому що вони ніколи ні чим не задоволені!»
Двоє парубків обмінялися водевільни рукостисканням і пішли геть, регочучи.
«Вони тебе зачепили,» сказав Бекер.
«Ні, хоча й дуже старалися.»
«А ти дійсно цинік?»
«Я нещасний. Якби я й був циніком, то, певно, почувався б краще.»
Ми зістрибнули з альтанки. Заняття скінчилися. Бекер сказав, що йому треба покласти підручники до шафки. Ми пішли туди і він закинув їх всередину. Потім він дістав і дав мені п’ять чи шість папірців.
«Ось, прочитай. Це моє оповідання.»
Ми підійшли до моєї шафки. Я відчинив її й вручив йому паперовий пакет.
«На, сьорбни…»
Там була пляшка портвейну.
Ми з Бекером зробили по ковтку.
«Ти завжди тримаєш пляшку в шафці?» запитав він.
«Стараюся.»
«Послухай, у мене сьогодні вихідний. Чому б тобі не прийти познайомитися з моїми друзями?»
«Від людей не можна чекати нічого хорошого.»
«Ці люди не такі.»
«Так? Тоді куди приходити? До тебе додому?»
«Ні. Чекай, зараз напишу адресу…» Він почав писати на шматку паперу.
«Послухай, Бекере, а чим займаються ці люди?»
«П’ють,» відповів Бекер.
Я поклав записку собі в кишеню…
Того ж вечора після обіду я прочитав Бекерове оповідання. Воно було хроше і мені стало заздрісно. Там ішлося про те, як він їхав уночі на велосипеді, доставляючи телеграму прекрасній жінці. Манера письма була об’єктивною і ясною, від нього віяло
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сендвіч із шинкою», після закриття браузера.
