Читати книгу - "Молодий місяць"

За останні кілька тижнів, що ми не бачилися, Джейкоб вельми змінився. Першим впав ув око його чуб — його прегарне волосся зникло, голова була обстрижена настільки коротко, що здавалося, її вкривав чорнильний відблиск, чимось схожий на чорний атлáс. Риси обличчя загострилися ще більше, змужніли, і на вигляд Джейк був… старший. Шия та плечі також змінилися — вони, здається, ще змужніли. Коли він схопився своїми ручищами за вікно моєї машини, на його бронзовій шкірі здулися вени й сухожилля. Проте фізичні зміни не були найважливішими.

Змінився вираз його обличчя, я ледве його впізнала. Щира, дружня усмішка зникла разом із волоссям, а теплота Джейкових темних очей змінилася похмурим виразом обурення й образи. Тепер у ньому було щось темне. Немов моє сонце вибухнуло.

— Джейкобе? — прошепотіла я.

Він подивився на мене, в очах палали злість та напруга.

Аж раптом я помітила, що ми не самі. Позаду Джейка стояли ще чотири постаті; всі високі й засмаглі, з коротко обстриженим чорним волоссям — такі як Джейкоб. Можна було подумати, що всі вони рідні брати — я навіть не змогла розпізнати в цій групі Ембрі. Схожість підсилювалася жахливим виразом ворожості, що виблискувала в кожній парі очей.

В кожній, окрім однієї. Старший на кілька років Сем стояв позаду, на його обличчі був спокійний і трохи самовпевнений вираз. Мені довелося проковтнути клубок, що застряг у горлі. Мені кортіло зацідити Семові. Ні, я хотіла зробити більше, ніж просто вдарити. Більше за все на світі мене підмивало стати злісною та смертоносною, кимсь, хто зможе протистояти банді. Кимсь, хто може налякати Сема Юлі.

Я хотіла стати вампіром.

Це дике бажання опанувало мене зненацька, аж перехопило подих. Здобути перемогу над ворогом — ось моє найзаповітніше заборонене бажання, і тому найболючіше, навіть якщо воно виникає в таких випадках, як цей. Таке майбутнє втрачене для мене назавжди, хоча воно й так ніколи не було доступним. Я зібралася на силі, щоб узяти себе в руки, поки рана в грудях не почала нити.

— Чого тобі треба? — запитав Джейкоб й, побачивши, які емоції вирують на моєму обличчі, обурився ще більше.

— Хочу з тобою поговорити, — сказала я тихо. Намагалася зосередитися, але досі не могла не думати про свою заборонену мрію.

— Говори, — прошипів він крізь зуби. Його погляд був злісний. Я ніколи не бачила, щоб він дивився так на когось, принаймні на мене. Це мене ранило — невимовний фізичний біль стиснув мозок.

— Наодинці! — прошипіла я, мій голос став упевненішим. Джейк озирнувся, і я знала, на кого він дивиться. Решта також обернулися до Сема, чекаючи на його реакцію.

Сем кивнув, його обличчя було незворушне. Він сказав кілька слів не знайомою мені мовою — це була точно не французька й не іспанська, я подумала, що це, мабуть, квілеутська. Потім він розвернувся й попрямував до будинку Джейкоба. Всі інші: Пол, Джаред та Ембрі, — рушили за ним.

— Гаразд, — здається, Джейкоб трохи заспокоївся, коли інші пішли. Вираз його обличчя став більш урівноваженим, але й безнадійнішим. Куточки його вуст похмуро опустилися донизу.

Я глибоко вдихнула.

— Ти знаєш, про що я хочу запитати.

Він не відповів. Тільки сумно подивився на мене. Я теж поглянула на нього, запанувала мертва тиша. Біль у його очах позбавив мене рішучості. Я відчула, як клубок підступає мені до горла.

— Може, прогуляємося? — запитала я, тільки-но знову змогла говорити.

Джейк не відповів, вираз його обличчя не змінився.

Я вилізла з машини, відчуваючи, як кілька пар очей стежать за нами, й рушила вздовж дерев на північ. Я чула, як під моїми ногами чвякає мокра трава й придорожнє болото, але це був єдиний звук, який долинав до мене. Тому спочатку я вирішила, що Джейкоб не йде за мною. Та озирнувшись, я побачила, що він праворуч від мене. Мабуть, його ноги зуміли знайти не таку шумну стежку, як мої.

Я почувалася набагато краще під покровом густого лісу, де Сем не міг нас побачити. Поки ми йшли, я намагалася сказати щось, але у мене немов пропав дар мови. Я дедалі більше злилася через те, що Джейкоба втягнули в… що Біллі допустив це… що Сем може стояти так спокійно й самовпевнено…

Раптом Джейкоб прискорив крок, легко обігнавши мене завдяки своїм довгим ногам, а тоді різко розвернувся, зупинившись посеред стежки. Я також була змушена зупинитися.

Мене вразила невимушена плавність його рухів. Бо раніше Джейкоб начебто був такий самий незграбний, як і я, і все через те, що постійно ріс. Коли він устиг так змінитися?

Але Джейкоб не дав мені часу, щоб над цим поміркувати.

— Давай швидше з цим покінчимо, — сказав він різким, трохи хрипким голосом.

Я чекала. Він знав, чого мені треба.

— Це не те, що ти думаєш, — сказав він виснажено. — Це навіть не те, що думав я, — я сильно помилявся.

— Тоді що це?

Він довго вивчав моє обличчя, міркуючи над чимось. Злість так і не зникла з його очей. Нарешті він мовив:

— Я не можу тобі цього сказати. Моя щелепа напружилася, і я мовила крізь зуби:

— Я думала, що ми були друзями.

— Так, були, — він наголосив на минулому часі.

— Але тобі більше не потрібні друзі, — сказала я гірко. — Тепер у тебе є Сем. Це так чудово — ти завжди хотів дружити з ним.

— Раніше я не розумів його.

— А тепер тебе осінило. Алілуя.

— Це не те, що я думав. Справа не в Семові. Він допомагає мені всім, чим може, — раптом Джейків голос захрип. Він подивився вперед понад моєю головою, потім на мене, у його очах палала лють.

— Він допомагає тобі, — невпевнено повторила я. — Ну звісно.

Але Джейкоб, здається, не слухав. Він глибоко дихав, намагаючись заспокоїтися. Він був такий злий, що в нього руки трусилися.

— Джейкобе, будь ласка, — прошепотіла я. — Скажи, що трапилося? Можливо, я зможу допомогти.

— Ніхто не може допомогти мені, — майже простогнав він, голос його зірвався.

— Що він зробив із тобою? — не вгавала я, на очах виступили сльози. Я потягнулася до нього, як колись, ступивши крок уперед і широко розвівши руки.

Цього разу він відсахнувся, затуляючись від мене.

— Не торкайся мене, — прошепотів він.

— Сем тебе чимось заразив? — пробурмотіла я. Дурні сльози покотилися по щоках. Я витерла їх тильним боком долоні та схрестила руки на грудях.

— Перестань звинувачувати в усьому Сема, — випалив він. Він хотів відкинути долонями чуб, але ж волосся вже