Читати книгу - "Кров Амбера"

— Ти зовсім отуземився. І до того ж скинув вагу.

— Вірно, — підтвердив він. — І подумую вийти на спочинок і поселитися тут. Життя тут мене влаштовує.

Ми сіли за столик.

— Ти вже зробив замовлення? — Запитав я його.

— Так. Але бачу, що офіціант з'явився на сходах, — сказав він.

— Давай, я наздожену його.

Що він і зробив, і додатково замовив на мене.

— Ти говориш на тари значно краще, — зауважив я пізніше.

— Багато практикувався, — відповів він.

— Чим ти займався тут?

— Плавав з Жераром. Побував у Дейгені і в одному з таборів Джуліана в Ардені. Відвідав також і Рембо. Цікаве містечко. Брав уроки фехтування. А дропп показував мені міські пам'ятки.

— По всій імовірності, виключно питні заклади.

— Ну, не тільки. Фактично, тому я тут і знаходжуся. Йому належить половина доходів «Ями», і мені довелося пообіцяти замовляти тут частіше. Заклад, проте, хороший. Коли ти повернувся?

— Тільки що, — відповів я, — і в мене приготована для тебе ще одна довга історія.

— Добре. Твої історії зазвичай бувають химерними і заплутаними, — згадав він. — Такі історії добре слухати напередодні прохолодної осені. Давай, послухаємо, про що вона.

Розповідав я весь час обіду і довго після нього. На вулиці ставало незатишно через холодок, день закінчувався, і тому ми попрямували до палацу. Нарешті я закінчив розповідати за склянкою гарячого сидру перед каміном в одній з невеликих кімнат у східному крилі.

Білл похитав головою.

— Вмієш же ти знаходити собі неприємності, — промовив він нарешті. — У мене є одне питання.

— Яке?

— Чому ти не доставив Люка в Амбер?

— Я вже пояснив тобі.

— Ти привів не дуже-то вагому причину. Заради якихось туманних відомостей, важливих за його словами для Амбера? І щоб отримати їх, тобі ще треба попрацювати на нього?

— Це все зовсім не так.

— Він же комівояжер, Мерль, і сплавив тобі барахло. Ось що я про це думаю.

— Ти неправий, Білл. Я його знаю.

— З давніх пір, — погодився Білл. — Але наскільки добре? Ми вже говорили з тобою про це. Все те, чого ти не знаєш про Люка, набагато переважує те, що ти знаєш.

— Він міг відправитися куди завгодно, але прийшов до мене.

— Ти — частина його плану, Мерль. Він має намір дістати Амбер через тебе.

— Не думаю, — засумнівався я. — Це не в його звичках.

— По-моєму, він скористається всім, що трапиться під руку — або усяким.

— Я йому вірю, — знизав плечима я. — А ти ні. Ось і все.

— Гадаю, так, — погодився він. — Що ти тепер збираєшся робити? Чекати, що з усього цього вийде?

— У мене є один план. — Сказав я. — Одне лише те, що я йому вірю, не означає, що я не буду страхуватися. Але в мене є питання до тебе.

— Так?

— Якби я доставив його сюди, і Рендом вирішив, що факти недостатньо ясні, і побажав би влаштувати судове слухання, ти погодився б представляти інтереси Люка?

Очі його розширилися, а потім він посміхнувся.

— Якого роду судове слухання? — Запитав він. — Я не знав, що тут проводиться небудь подібне.

— Як онук Оберона, — пояснив я, — він підпадає під дію Закону Королівського Двору. Глава правлячого дому зараз Рендом. І тільки від нього залежить, чи забути про цю справу, і відразу ж винести вирок або призначити слухання справи. Як я розумію, таке слухання може бути настільки формальним або навпаки неофіційними, наскільки захоче цього Рендом. В бібліотеці є книги на цю тему. Але обвинувачений завжди мав право бути представленим на суді, якщо він того хотів.

— Звичайно, я візьмуся за цю справу, — сказав Білл. — Такий юридичний досвід, схоже, випадає не надто часто. Але, може здатися, що тут конфлікт інтересів, — додав він, — оскільки я працюю на Корону.

Я допив сидр і поставив склянку на кам'яну поличку. І позіхнув.

— А тепер мені треба йти, Білл…

Він кивнув, а потім запитав:

— Все це просто гіпотетичні побудови, чи не так?

— Звичайно, — підтвердив я. — Справа може обернутися МОЇМ судовим розглядом. На добраніч.

Він окинув мене вивчаючим поглядом:

— Е… ця підстраховка, про яку ти згадував, — сказав він. — Вона, ймовірно, пов'язана з чимось ризикованим, чи не так?

Я посміхнувся.

— Гадаю, тобі ніхто нічим у цьому допомогти не може?

— Нічим.

— Ну, бажаю удачі.

— Спасибі.

— Завтра побачимось?

— Можливо, але післязавтра…

Я пройшов до своїх покоїв і завалився спати. Мені потрібно було трохи відпочити, перш ніж приступити до задуманої справи. Мені нічого не снилося, принаймні, я не пам'ятаю.

Коли я прокинувся, було ще темно. Я порадів, що мій внутрішній будильник ще діє.

Було б ще радісніше повернутися на інший бік і повернутися до сну, але я не міг дозволити собі такої розкоші. Чекаючі мене сьогодні справи будуть випробуванням на скоординованість. Відповідно я встав, умився і надів свіжий одяг.

Потім я попрямував на кухню, де приготував міцний чай, тости і збиту яєчню з червоним і зеленим перцем і цибулею. До всього цього знайшлося трохи свіжих фруктів від «Смелтерса», чого я вже давно не пробував.

Після цього я вийшов через задні двері і пройшов у сад. Сад був темним, місяць його не освітлював, і було сиро, серед дерев по небагатьом стежинах стелилися клапті туману. Я пішов по доріжці на північний захід. Навколо було дуже тихо. Я дав своїм думкам можливість трохи розвіятися. День повинен бути побудований послідовно, і я хотів почати його, застосувавши відповідний образ мислення.

Я йшов, поки сад не закінчився, проліз через дірку в колючій огорожі і продовжив шлях звивистою стежкою, на яку перетворилася моя доріжка. Перші кілька хвилин вона повільно йшла на підйом, потім зробила раптовий поворот і відразу ж стала підніматися крутіше. На одному з чергових підйомів я озирнувся, і оцінив краєвид з темним силуетом палацу, рідкісні вікна якого були освітлені. Розсіяні високо над головою перисті хмари виглядали екраном, що затемнював зоряне світло.

Досягнувши вершини підйому, я зумів розрізнити на сході ледь помітну лінію просвітління, далеко за лісом, який щойно залишив позаду. Я поспішно минув три масивні обеліски і почав спускатися у північному напрямку. Стежка, якою я йшов, спочатку вела мене вниз, досить полого, потім раптово стала крутіше і повела на північний схід, а потім більш полого вниз. Коли вона знову звернула на північний захід, знову з'явилася крута ділянка, а за нею пішов ще один пологий спуск, і я знав, що далі йти буде неважко. Високе плече Колвіра за моєю спиною загородило всі помічені мною раніше сліди досвітніх сутінків, і усипана зірками ніч