read-books.club » Детективи » Пентаграма 📚 - Українською

Читати книгу - "Пентаграма"

205
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пентаграма" автора Ю. Несбе. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 98
Перейти на сторінку:
в канікулярний час. Ми переговорили з тими, що залишились, і попросили їх завтра бути вдома. Зайвої інформації давати не стали, сказали, що хочемо спіймати квартирного злодія на місці злочину. Всю апаратуру спостереження встановимо вночі. Сподіваюся, в цей час наш злочинець спить.

– А загін швидкого реагування? – запитав Мьоллер.

Волер посміхнувся:

– Радіють.

Харрі виглянув у вікно, намагаючись згадати, як це – радіти.

Коли Мьоллер завершив нараду, Харрі зазначив подумки, що плями поту під пахвами в Еуне за контурами почали нагадувати Республіку Сомалі.

Вони залишились утрьох. Мьоллер дістав із холодильника чотири пляшки «Карлсберга». Еуне радісно кивнув, Харрі коротко хитнув головою.

– Навіщо він дає нам ключ до коду, щоб ми змогли розгадати його наступний крок? – запитав Мьоллер, відкриваючи пляшки.

– Він намагається розповісти нам, як його спіймати, – відповів Харрі, відчиняючи вікно.

З вулиці тут же увірвалася мошва-одноденка, що відчайдушно прагнула подовжити своє існування, і звуки літнього міського вечора: прошуміла машина, продзвенів чийсь сміх, чиїсь каблучки швидко простукали по асфальту. Люди раділи життю.

Мьоллер недовірливо подивився на Харрі, потім на Еуне у пошуках підтвердження, що Холе остаточно з глузду з’їхав.

Психолог склав пальці шпилем перед своїм бантом і висловив свою освічену думку:

– Можливо, Харрі має рацію. Не новина, що серійний убивця іноді ризикує й допомагає слідству, тому що в глибині душі хоче, щоб його зупинили. Якщо вірити психологові Сему Вакніну, серійні вбивці бажають, щоб їх спіймали та покарали, аби задовольнити своє садистське супер-его. Я ж більше схиляюся до теорії, що їм потрібна допомога, щоб зупинити чудовиська всередині себе. Бажання бути спійманим – це якоюсь мірою об’єктивне усвідомлення власної хвороби.

– Так вони в курсі, що психи?

Еуне кивнув.

– Напевно… – тихо сказав Мьоллер, піднімаючи пляшку, – паскудне відчуття. – І він вирушив передзвонити журналістові з «Афтенпостен», який цікавився, чи підтримує поліція Комітет з охорони материнства і дитинства, який не порекомендував випускати дітей на вулицю без нагляду.

Харрі й Еуне залишилися слухати біля вікна звуки незасинаючого Осло. Шум, крики з вечірки вдалині, пісні «Строук» часом уривалися криком муедзина, що закликав мусульман на молитву. Невідомо чому, його голос набував якогось металевого звучання – це здавалося блюзнірським, але по-своєму зачаровувало.

– Із чистої цікавості запитаю, – почав Еуне. – Що відіграло вирішальну роль? Як ти здогадався про п’ятірку?

– В якому розумінні?

– Я трішки розуміюся на творчому процесі. Так що сталося?

Харрі всміхнувся:

– Скажімо так: останнім, що я побачив перед тим, як заснути під ранок, був електронний годинник поруч на столику. Він показував три п’ятірки. Три жінки з п’яти.

– Дивно у тебе голова працює, – сказав Еуне.

– Ну… – мовив повагом Харрі. – Один знайомий, який розуміється на кодах, говорить: для того, щоб розшифрувати, треба відповісти на питання «навіщо». Тут уже відповідь не «п’ять».

– Так навіщо?

Харрі позіхнув і потягнувся.

– А оце ваша компетенція, Столе. Я не проти, якщо ми просто його спіймаємо.

Еуне з усмішкою подивився на годинник і підвівся.

– Харрі, ти дивна людина. – Він надів твідовий піджак. – Знаю, ти останнім часом пив, але зараз вигляд у тебе трохи кращий. Справа пішла на лад?

Той похитав головою:

– Просто тверезий.

До вечора Осло причепурився, немов до свята, різноколірними рекламами та вивісками.

Недалеко від свого будинку, у світлі неонової вивіски бакалії «Ніязі», Харрі побачив жінку в сонячних окулярах. У одній руці вона тримала білий пакет, інша рука впиралася в стегно. Жінка посміхалася й усім своїм виглядом показувала, що чекає саме його.

Це була Вібекке Кнутсен.

Харрі зрозумів, що це гра, жартівлива затія, в якій йому відведено якусь роль. Він уповільнив крок і всміхнувся у відповідь, мовби і він хотів побачити тут саме її. Дивно те, що дійсно хотів, хоча досі цього не усвідомлював.

– Давненько не бачила тебе в «Андеруотері», дорогий. – Вона підняла окуляри і примружилася, ніби сонце, як і раніше, палало над дахами.

– Намагаюся триматись на плаву, – жартівливо відповів Харрі, дістаючи пачку сигарет.

– Ой, каламбурист! – Вона потягнулася.

Сьогодні замість топів, які розфарбовуванням нагадують екзотичних звірів, на ній була блакитна сукня з декольте, яке вона чудово заповнювала своїми пишними формами. Він простягнув їй пачку, вона дістала сигарету й узяла її в губи так, що навіть Харрі це здалося непристойним.

– А що ти тут робиш? – запитав він. – Я думав, ти затоварюєшся в «Ківі».

– Зачинено. Скоро північ, Харрі. Довелося пройтись до тебе, пошукати, хто ще працює.

Усмішка стала ширшою, а очі примружились, як у задоволеної кішки.

– Небезпечне місце для прогулянок такої маленької дівчинки в таку пізню годину, та ще і в п’ятницю. – Харрі підніс вогонь до її сигарети. – Могла б і чоловіка відправити, якщо вже знадобилося купити…

– …соку. – Вона підняла вище пакет. – Аби коктейль був м’якший. А миленький мій поїхав у відрядження. Якщо тут так страшно, ти маєш урятувати бідолашну дівчинку й відвести її в безпечне місце. – Вібекке кивнула на його будинок.

– Можу зробити тобі чашку кави, – сказав Харрі.

– Що-що?

– Розчинної кави. Більше у мене нічого немає.

Коли Харрі повернувся у вітальню з чайником і банкою кави, Вібекке Кнутсен сиділа на канапі, знявши туфлі та підібгавши під себе ноги. Здавалось, її білосніжна шкіра світиться в напівтемряві. Вона закурила ще одну сигарету – цього разу власну, закордонної марки, яку Харрі раніше не зустрічав. Без фільтру. У недовгому світлі сірника Харрі побачив яскраво-червоний лак нігтів на ногах.

– Не знаю, скільки ще зможу це терпіти, – сказала вона. – Він змінився. Тепер, повертаючись додому, він або крокує туди й сюди по кімнаті, або виходить на вулицю – для пробіжки. Здається, ніби він ніяк не може дочекатися наступного відрядження. Я намагаюся з ним заговорити, але він або огризається, або просто мене не розуміє. Ми дійсно з різних планет.

– Але ж планети тримаються на орбітах через силу тяжіння та відстань між ними. – Харрі насипав у чашку кави.

– Усе каламбуриш? – Вібекке провела по сигареті кінчиком рожевого язика.

Харрі посміхнувся:

– Я прочитав це якось, чекаючи в приймальні, та сподівався, що в моєму випадку це виявиться правдою.

– Знаєш, що найдивніше? Я йому не подобаюсь, але знаю, що він мене ніколи не відпустить.

– Чому?

– Я йому потрібна. Не розумію, для чого, але здається, ніби він щось утратив і заповнює цю втрату мною. Його батьки… З ними він не підтримує ніяких стосунків. Я ніколи їх не бачила. Думаю, вони навіть не здогадуються про моє існування. Не так давно пролунав дзвінок, і чоловічий голос запитав Андерса. Я відразу вирішила, що це

1 ... 53 54 55 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пентаграма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пентаграма"