Читати книгу - "Вигнання з раю"

— Котю, а глянь, хто це в нас?

— Чи ба!

Вона вийшла, мружачись од яскравого світла, блимнула на Самуся ще більшими, ще чорнішими, ніж у нього, очима. А той її за руку — хап!

— Ану ж відчепись! — почув він негайний ультиматум у відповідь на свої протизаконні дії… Але те, що лякало й наповнювало розпачем Гришу, лише звеселило Самуся.

— Все правильної — зраділо вигукнув він. — Відчепись, аби не перечепивсь, а коли й зачепишся, то, значить, не почепись і не вчепи, а таки ж підчепи!

— Ич, ціцерон-макарон! — зареготав Щусь.

А Котя знов у хатину, та віконну раму — штовх, та в садок — плиг! А в садку стояв під деревом Гриша і був, як заведено казати в таких випадках, ні живий ні мертвий. Стрибнула до нього лише для того, щоб він у мільйонний раз почув «Відчепись!», але ж стрибнула!

— Невже Самусь? — спитав Гриша, який уже давно впізнав і мотоцикл, і голос його власника, що долинав з хати.

— А тобі не однаково?

І хоч плач, хоч скач.

Найзагрозливішим було те, що Самусь приїхав мотоциклом. Машина та обидва мотоцикли (бо мав їх два) слугували йому тільки в особливих випадках. Як усі Самусі, він був ощадливий, економний, попросту — скупий і жадібний. Тому власну техніку беріг, а з колгоспної брав навіть більше, ніж вона могла дати. Всі це бачили, і всі мовчали, бо треба ж мати свого передовика, а ще не народився той, хто перевищив би Самуся. Самусь їздив обідати трактором, а то й самохідним комбайном, трактором же їздив на всі збори, до магазину, до контори, до молодиць — вдів і розведених — так само. Його приймали, бо молодий і нежонатий, та ще й Самусь, але й не давали особливо розсиджуватися, бо сором перед людьми. Найбільше, що міг мати від молодиць, — чарку та сала з цибулею на загризання. Решта — зась. Не станеш же цілуватися, коли під хатою трактор гарчить на все село і люди сміються: «Вже Самусь у Дуньки!», «Вже в Наталки!», «Вже в Мотрі». Де трактор, там і Самусь. І щоразу до іншої. Виходить, у чоловіка ніяких серйозних намірів, а коли так — з богом…

Самусеві вже було за тридцять, а він ні одружуватися, ні хоч би закохатися. Так ніби чоловік не знав, що таке любов, симпатії, переживання. Коли ж гримотів трактором до тої чи іншої молодиці, то, мабуть, просто хотілося йому в ту мить жінки так само, як хочеться хліба, води, спати.

А до Щуся прискочив, бач, мотоциклом і в темряві, та ще й пору вибрав таку гарячу. Так і всю посівну в колгоспі під загрозу можна поставити: один механізатор зривався щодня до лісництва, а тепер цілих два!

Гриші дуже хотілося обговорити всі ці проблеми з Котею, але, одержавши своє чергове «Відчепись!», він змушений був котити мотоцикл далі від лісникової садиби, щоб не нагадувати торохтінням про себе зайвий раз і їхати на тракторну бригаду з серцем, в якому шкреблися навіть не традиційні миші, а всі знані й незнані сільськогосподарські гризуни.

Ну ж Самусь! І чого йому треба в Щуся?

А Самусь узявся за діло так, як він брався за все. Щовечора котив до лісника, їв смачні циганчині борщі, пив Щусеву горілку, слухав, казав: «Усе правильно!» Коли ж появлялася Котя, норовив ухопити її за що доведеться і зовсім не ображався на дівчаче «Відчепись!», а її стрибань у вікно до Гриші Левенця мовби й не помічав.

Чудеса в решеті!

Щусь ще ніколи в житті так не тішився. Йому подобалося велике суперництво, оця неоголошена війна між двома механізаторами, подобалася ще більше гра, яку вела його Котя з ними обома і з ним самим. Він бачив, як Котя обкручує довкола пальця обох хлопців і його з циганкою, але знов і знов заохочував і навіть провокував цю безконечну гру, сидів після щедрої, ситої вечері, дивився, як Котя вистрибує у вікно, бачив усе, покурював, посміювався. Хай показиться, поки молоде! Циганка Олеля вола себе ще загадковіше. Співчувала і Самусеві, і Гриші, стояла за обох і ні за кого зокрема. Допитатися в неї Щусь нічого не міг, але знав: хитра циганка щось має на гадці. Має, то й хай. Тут головне було не в циганці, й не в Коті, і не в молодому Левенці, а в тому, що Самусі прийшли до Щусів! Прийшла коза до воза та й сказала: ме-ке-ке! Зламали роги найславетнішому Самусеві, відмовився од своєї свинячої звички їздити до людей трактором, забув про посівну, сидить тихий та добрий у хаті й терпить усі Котині вибрики! Всі прикмети вказували на те, що настає небувале вознесення Щусів, і якою ціною! Ціною, можна сказати, принизливого впокорення Самусів у особі найвидатнішого, може, чоловіка, якого за цілі віки зміг сплодити цей рід.

Чи треба казати, як кортіло Щусеві підігнати події! Але він не квапився. Перше — що мав натуру повільну й терплячу. Друге: йому однаково було, кого вибере Котя, бо, коли Самуся, тоді для Самусів вічна залежність од Щусів, коли ж Левенця, то Самусям вічна ганьба й приниження, що знову ж грає на дудку Щусів. Третє: він боявся сполохати Котю, бо вона була як ляклива пташка або дике звірятко — махни необережно рукою, і все пропало. Полетить, побіжить, утече, забереться в найглибші нетрі дівчачої неприступності, віджене від себе своїх дивних (але ж і цінних, чорти його бери!) залицяльників, і тоді знов сиди в лісництві та слухай, як завивають вітри та пугукають сичі на сухих деревах ночами. Тому Щусь виказував терплячість на рівні світових стандартів, і Котя, мовби з бажання віддячити батькові за політику невтручання і поблажливості, а може, перейнявшись Щусевими хитрощами і міркуваннями династичного порядку, від дій односторонніх перейшла до загравань з обома своїми кавалерами, вже не щовечора вистрибувала у вікно до Гриші Левенця, так що той марно тупцював між темними деревами, а розімлілий від щастя Самусь блаженствував коло неприступної чортячої дівчини і вдоволено муркотів: «Усе правильно!»

Найбільшого напруження події набули вже перед самими жнивами. Конфлікт між Самусем і Гришею Левенцем загострювався більше й більше і загрожував вибухнути якимсь не баченим