Читати книгу - "Смерть у кредит"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Ваше приватне життя, мій друже, мене не стосується, мені на нього начхати! Але я хочу, щоб ви виконували свої обов'язки… Що у вас за вигляд!.. Вас ледве ноги носять, мій голубе. Вам треба підлікуватися! Що ви робите, коли йдете звідси? Ви не відпочиваєте?» — так діставав його Лепрент.
Тоді з переляку батько все й виклав… Усі свої сімейні біди!..
«Ах, мій друже! Все тільки через це? Мені б ваш шлунок! Я б на все начхав!.. Ще й як!.. На всіх своїх родичів і знайомих!.. На всіх своїх синів і кузенів! На свою дружину! Своїх дочок! На всіх вісімнадцять татусів. Якби я був на вашому місці, я начхав би на всіх! На весь світ! Ви чуєте мене! Ви просто слабак, пане! Це все, що я можу вам сказати!»
Цей Лепрент усе так сприймав через свою виразку, яка розташовувалась за два пальці від другого шлункового отвору й завдавала йому пекельного болю… Увесь Всесвіт поставав для нього велетенським вмістилищем кислоти… Йому не залишалося нічого іншого, як перетворитися на який-небудь «бікарбонат»… Цілісінькими днями він трудився, смоктав піґулки… Та йому не вдавалося досягти цього! Знизу стравохода він постійно відчував, як розпечена кочерга обпалює йому нутрощі… Невдовзі він буде весь у дірках… Крізь нього буде видно зорі. Його життя було нестерпним… Він не відмовився б помінятися із батьком, і той про це знав…
«Давайте, я із задоволенням візьму вашу виразку, все що завгодно, тільки б у мене все владналося із сином! Хочете?»
Ось таким був мій батько. Він завжди ставив моральні муки значно вище фізичних… Вони заслуговують на більшу повагу!.. Були важливіші! Так було в римлян, так само й він ставився до всіх життєвих випробувань… Жити у злагоді з власним сумлінням… Усім і всьому наперекір! У найбезвихідніших ситуаціях!.. Жодного компромісу! Уникати манівців! Це було для нього законом!.. Сенсом його буття! «Честь для мене! Моя честь!» Він горлав про це з будь-якого приводу… коли длубався в носі… перекидав сільничку. Зумисно прочиняв вікно, щоб це міг чути весь Пасаж…
Дядько Едуар бачив, яким я став зломленим, засмиканим, тож нарешті він розчулився, він був дуже добродушний. На мене жаль було дивитися… Він удавався до всіх своїх зв'язків і знову знайшов вихід… Це навіть був радше привід, щоб мені поскоріше змитися… Вивчення іноземних мов…
Він заявив, що не завадить і мені знати принаймні одну… Щоб знайти місце в торгівлі… Що тепер так заведено… Що це просто необхідно… Найважче було заручитися згодою моїх старих. Їх жодним чином не влаштовувала така пропозиція… Проте Едуар наводив переконливі аргументи… Та в нашій буді не надто звикли дослухатися до здорового глузду… Для них це була повна несподіванка…
Мій дядько вважав, що суворими заходами годі чогось досягти… Він був радше прихильником пошуку мирних шляхів, не вірив у силу… Не вірив, що від цього буде краще… Він сказав їм буквально таке:
«Мені здається, що в його вчинках не було злого наміру… Він не має поганих нахилів, я за ним весь час спостерігаю… він скорше здичавів… Він не зовсім розуміє, чого від нього хочуть… Можливо, тут проблеми росту… Йому варто було б виїхати на свіже повітря й залишитися там якомога довше… Ваш лікар уже казав про це… Я послав би його в Англію… Ми знайшли б якийсь заклад… щось не надто дороге… й не дуже далеко… можливо, навіть «au pair»[34]?.. Що ви на це скажете?
Коли він повернеться, розмовлятиме цією мовою… Тоді прилаштувати його було б простіше… Я знайду для нього щось підходяще. У книгаря… В крамниці сорочок… Там, де його не знають. Ґорложа ми забудемо. Всі розмови на цю тему припиняться!..»
Коли мої старі таке почули, то аж пороззявляли роти… Почали зважувати всі «за» і «проти»… Це заскочило їх зненацька… Насамперед доводилося йти на ризик, а до того ж це були додаткові кошти… Від спадку Кароліни залишилося декілька тисяч франків… Це була частка Едуара… Він їх одразу й запропонував. Виклав їх на стіл… Віддасте, коли зможете… Він не хотів, щоб про це особливо розводились… Навіть відмовився від розписки… «Ну, вирішуйте, — підсумував він. — Я зайду до вас завтра. А поки наведу деякі довідки…»
Хвилювання досягло апогею!.. Батько не хотів про це нічого знати… Він палко доводив, що всі гроші підуть коту під хвіст, що це марнотратство й безглузда авантюра… Що варто мені хоча б на тиждень вийти з-під їхнього пильного контролю, як я перетворюся на останнього негідника… Це ж очевидно! Він уперто на цьому наполягав… В Англії я стану вбивцею так само швидко, як і в Парижі! Це було цілком ясно!.. Визначено наперед!.. Мене варто було б залишити ще на місяць з ошийником на шиї! А! А! Занудьгували за нещастями! Одержимо повне задоволення! Навіть більше! Вище голови! По вуха у боргах! Син на каторзі!.. Постійно якісь вибрики!.. А наслідки?.. Просто жахливі!.. Люди там надто довірливі, надто легковажні! Бідолашні! Він їм ще покаже себе! А жінки? Я їх усіх поґвалтую! Запросто!.. «Ну скажи, хіба я не правий!..»
Він просто зациклився на Рокетт… Ніхто не міг його переконати. Він вважав, що існує лише єдиний спосіб… єдиний, щоб мене хоч якось укоськати… А досвід?.. Хіба ще не досить? Берлоп? Ґорлож? Годинник?.. Хіба я вже недостатьо показав, на що я здатний? Я був бомбою сповільненої дії… Тяг їх усіх у прірву… Вони нічого іншого й не чекали! Жереб!.. Хай буде воля твоя!.. Він став перед нами в позу Цезаря… Який сам-один захищав Ґаллію… Перегородивши вхід на кухню своїми жестами та криками… Він репетував, так що здригалося все навколо…
Кинувся до крана… Ловив ротом струмінь… Повністю змок і далі продовжив булькати. Він навіть не витерся, з нього капало, так він поспішав усім розтлумачити суть ворожих підступів!.. Усіх можливих пасток… Неймовірних! Страшних! Нечуваних! Найнепередбачуваніших наслідків такої авантюри! Яка диявольська легковажність!.. Ось вам!
* * *
Після цього дядько Едуар
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у кредит», після закриття браузера.
