Читати книгу - "Бог Дрібниць"

Кочу-Марія дивилася крихтами від свого торта.

Ласкаві усмішки дивилися ласкаво.

Дівчатка бавляться.

Такі милі.

Одна кольору піску на пляжі.

Одна коричнева.

Одну люблять.

Одну люблять трохи менше.

— Залишімо одну живою, щоб їй було самотньо, — запропонувала Софі-моль.

Рахель не послухала і повбивала всіх. А тоді у своїй пінистій сукенці для аеропорту, у панталончиках (не зовсім уже, правда, новеньких) в тон і в темних окулярах не в тон просто втекла. Зникла в зеленавій спеці.

Ласкаві усмішки й далі тримали під прицілом Софі-моль. Подумали, можливо, що милі двоюрідні сестрички бавляться собі у хованки, як то частенько у милих двоюрідних сестричок буває.

9

Пані Піллай, пані Еапен, пані Раджаґопалан

Зелень того дня сочилася з дерев. Темне пальмове листя на тлі мусонного неба виверталося навскіс із верхівок спадистими гребенями. Поміж загнутими, чіпкими зубцями пробивалося донизу помаранчеве сонце.

Крізь сутінь притьмом шурхнула зграйка фруктових кажанів.

У занедбаному декоративному саду Рахель під пильними поглядами лінькуватих гномів і покинутого напризволяще херувима присіла навпочіпки біля застояного ставка і спостерігала, як стрибають з одного позеленілого каменя на інший жаби. Прекрасно-потворні жаби.

Слизькі. Бородавчасті. Скрекотливі.

В них знемагають безталанні неціловані принци. Пожива для змій, які причаїлися у високій червневій траві. Шерех. Стрімкий кидок. І нíкому вже стрибати з одного позеленілого каменя на інший. Нíкому мріяти про поцілунок.

З часу її приїзду то був перший вечір, коли не дощило.

«Якби я була у Вашингтоні, — думала Рахель, — то якраз десь тепер їхала б на роботу. Автобус. Вуличні ліхтарі. Бензинові вихлопи. Плями від людського подиху на куленепробивному склі моєї кабінки. Дзенькіт монет, які штовхають по металевому лотку до мене. Запах грошей на моїх пальцях. Пунктуальний п'янюга з тверезими очима, який приходить рівно о десятій: „Гей, ти, чорна сучко! Ану, відсмокчи!“».

У неї було сімсот доларів. І золотий браслет зі зміїними голівками. Але Крихітка-кочамма вже поцікавилася, на скільки вона планує залишитися. І що планує робити з Естою.

Жодних планів у неї не було.

Жодних планів.

Так уже склався статусько.

Рахель озирнулася назад, туди, де бовваніла в Усесвіті гостроконечна діра з обрисами дому, й уявила, що живе у сріблястій тарілці, яку встановила на даху Крихітка-кочамма. На вигляд та тарілка була така велика, що там, напевне, й справді можна жити. Принаймні вона точно більша за багато людських осель. Більша, наприклад, за тісну комірчину Кочу-Марії.

Якби вони з Естою спали там, згорнувшись разом, ніби два ембріони у неглибокій сталевій утробі, то що тоді, цікаво, робили б Галк Гоґан і Бам Бам Біґелоу? Куди б вони подалися, якби тарілка була зайнята? Прослизнули б у життя і телевізор Крихітки-кочамми через комин? Приземлилися б із криком «Гей-я-а-а!» на стару пічку, в усій красі своїх м’язів і всипаного блискітками вбрання? А «кістлявий люд» — біженці та жертви голоду — проліз би крізь щілини у дверях? Геноцид — поміж черепицею на даху?

Небо аж загусло від телебачення. Надівши спеціальні окуляри, можна було б побачити, як поміж кажанами і птахами, що вертаються до гнізд, мчать вони всі: білявки, війни, голод, футбол, кулінарні шоу, державні перевороти, штивні від лаку для волосся зачіски. Нагрудні прикраси від провідних дизайнерів. Опускаються на Аєменем, наче парашутисти, утворюючи у небі всілякі складні рухомі фігури.

Колеса. Вітряні млини. Квіти, які то розпускають, то стуляють пелюстки.

Гей-я-а-а!

Рахель знову задивилася на жаб.

Вони були товсті. Жовті. З одного позеленілого каменя — на інший. Вона легко торкнулася до однієї рукою. Та підняла повіки. Кумедно самовпевнена.

Миготлива перетинка. Їй пригадалося, як одного разу вони з Естою цілий день повторювали ці слова. Вони з Естою і Софі-моль.

Миготлива

иготлива

готлива

отлива

тлива

лива

ива

ва

У той день вони, всі троє, повдягалися в сарі (старі, роздерті навпіл); головним костюмером був Еста. Він заплів Софі-моль кіски. Розправив як слід паллу[46] — спочатку Рахелі, потім собі. На чолі у них були червоні бінді[47]. Намагаючись змити поцуплену в Амму сурму, вони тільки порозмазували її навколо очей і скидалися тепер на трьох єнотів, які пробують вдавати з себе індуських пань. То було десь через тиждень після приїзду Софі-моль. І за тиждень до її смерті. До того часу вона під невсипущим оком близнюків твердо трималася своєї лінії і розбила всі їхні сподівання.

Отже, Софі-моль:

а) поставила Чако до відома, що хоч він їй і справжній батько, але любить вона його менше за Джо (завдяки цьому він залишався вільним для ролі підставного батька певної пари спраглих любові двояйцевих осіб, хоч самого його ця роль не надто вабила);

б) відмовилася від пропозиції Маммачі замінити Есту з Рахеллю на привілейованій посаді заплітальниці нічної кіски і рахувальниці родимок;

в) найважливіше: проникливо вловила панівний настрій і не просто відхилила, а цілковито й остаточно — і до того ж украй грубо — відкинула всі загравання і дрібні спокуси від Крихітки-кочамми.

Наче цього не досить, вона ще й виявилася звичайною людиною. Повернувшись