Читати книгу - "Таємна історія"

і не думали ставити тебе до відома. Ми заледве були знайомі. Ти подумав би, що ми навіжені. — Генрі на хвильку замовк. — Та й перспектив у цьому починанні на той момент не проглядалося. Мабуть, мене спантеличили розповіді про піфій і πνεύμα ενθουσιαστικóν, отруйні випари тощо[103]. Ті процеси, хоч і дуже приблизно, але все ж таки значно краще задокументовані, якщо порівнювати з вакхічною методою. Тому якийсь час мені здавалося, що обидві процедури повинні бути споріднені. Тільки тривалий період проб і помилок засвідчив хибність того припущення. Нам чогось бракувало, причому дуже простого. Подальші події це тільки підтвердили.

— І чого ж вам бракувало?

— Одного-єдиного. Аби почути бога в тій чи іншій містерії, необхідно досягнути стану εὐφημία, чистоти культу[104]. Це осердя вакхічної містерії. Про це говорить навіть Платон. Перш ніж Божественне зможе взяти над тобою гору, наше смертне єство — порох, із якого нас зроблено, те, що згодом згниє, — треба якомога краще очистити.

— І як же це можна зробити?

— Шляхом символічних дій, більшість із яких фактично універсальна для всього грецького світу. Омовіння голови, купелі, піст. Не можу сказати, що в Банні склалось із постом або ж ваннами, зате всі решта здійснили необхідні кроки. Чим далі ми заходили, тим безглуздішим усе здавалось, аж доки одного дня до мене дійшла проста річ, а саме — будь-який релігійний обряд довільний, поки ти не дивишся крізь нього й не доходиш своїм розумом до глибшого значення.

Генрі затамував подих.

— Знаєш, як Джуліан каже про «Божественну комедію»? — спитав він.

— Ні, Генрі, не знаю.

— Про те, що її нізащо не збагнути нехристиянинові? Що в разі, коли хтось хоче прочитати Данте, зрозуміти його, то мусить прийняти християнство бодай на пару годин? З нами вийшло те саме. До розв’язання цієї проблеми треба було підходити, прийнявши її правила та умови, а не в ролі вуайєриста чи навіть науковця-гуманітарія. Спочатку ми не могли собі дозволити якийсь інший підхід. Адже дивилися на все фрагментарно, з відстані багатьох сторіч. Життєвість самого діяння була завжди вкрита туманом, його краса, його жахіття, його пожертва. — Він востаннє затягся сигаретою й загасив її. — Усе просто: ми не вірили. А віра була обов’язковою передумовою. Віра й цілковите самозречення.

Я чекав на продовження.

— Тут ти маєш зрозуміти, що ми практично здалися, — спокійно промовив Генрі. — Проект був захопливим, але не настільки; крім того, він завдавав чимало клопоту. Ти навіть не уявляєш, скільки разів ти мало нас не викрив.

— Не уявляю?

— Ні. — Він відсьорбнув віскі. — Навряд чи ти пам’ятаєш, як однієї ночі, близько третьої години, ти спустився в будинку за містом до бібліотеки взяти якусь книжку. Ми почули твої кроки на сходах. Я ховався за портьєрою і, якби схотів, то міг би тебе навіть торкнутись. Одного разу ти прокинувся ще до того, як ми встигли повернутися додому. Довелося заходити через чорний хід і скрадатися по сходах, ніби злодії-верхолази. Це страшенно вимучує, ще й ходити затемна довелося босяка. Крім того, тоді вже починало холоднішати. Хоч і кажуть, що ορειβασία відбувалася посеред зими, та дозволю собі зауважити, що пелопоннеське осоння[105] куди м’якіше від тієї самої пори у Вермонті.

Ми так довго працювали над цим завданням, що, попри його безглуздість, нам закортіло спробувати ще раз перед тим, як погода остаточно зіпсується. Раптом усе стало дуже серйозно. Ми постували три дні. Довше, ніж будь-коли раніше. Посланець мені прийшов уві сні. Усе йшло просто чудово. Я майже відірвався від землі, мене оповило відчуття, якого раніше не було, сама реальність навколо набувала прекрасних, небезпечних рис, нібито нас тягла за собою сила, якої нам не збагнути, у не відомому мені напрямку.

Генрі знову потягся по випивку.

— А от Банні став проблемою. На фундаментальному рівні йому було не до шмиги, що все дуже сильно змінилося. Ми підібралися близько, як ніколи раніше, лік ішов на дні. Тоді вже відчутно похолоднішало, і якби випав сніг, що могло статися будь-якої хвилини, довелося б усе відкладати аж до весни. Після всього, що нам вдалося, уже сама думка про це мені здавалася нестерпною. Він же міг усе зруйнувати в останню мить. Я був у цьому впевнений. У критичний момент він заходився б переповідати якийсь ослячий анекдот та поклав би всьому край. Два дні я думав, і мене оповивали сумніви. А на третій день опівдні Чарльз заскочив його в Трапезній із порцією копченого сиру та молочним коктейлем. Це мене доконало. І ми вирішили втекти від нього. На вихідних робити це стало надто ризикованим — ти вже до цього кілька разів нас майже підловив. Тому ми виїхали пізно ввечері в четвер, а повернутися збирались щось близько третьої чи четвертої наступного ранку. Щоправда, тепер ми вибралися рано, ще до вечері, і ні слова йому не сказали.

Він прикурив. І довго нічого не казав.

— Ну так а що ж сталося?

Він розсміявся.

— Навіть не знаю, що сказати.

— Ти про що?

— А про те, що все спрацювало.

— Спрацювало?

— Цілковито.

— Але ж як?..

— Спрацювало.

— Не думаю, що мені від слова «спрацювало» стало зрозуміліше.

— Сприймай буквально.

— Але ж як?

— Карколомно. Божественно. Смолоскипи, запаморочення, співи. Навколо нас у темряві підвивали вовки та валував бугай. Річка спінилася. Ніби хто поставив кіноплівку в режим промотування. Місяць від серпика до повні. По небу неслися хмари. Виноградна лоза так швидко росла із землі, що зіпнулася по стовбурах дерев, наче змії; в одну мить збігали цілі пори року, цілі роки, як я розумію… Ми мислимо категоріями феноменальних змін, перетворюємося на саму суть часу, коли він геть зникає. Час однаково долає весну і зиму, народження і смерть, добро і зло. Це щось незмінне, радісне й абсолютно незнищенне. Куди й дівається дуальність, не існує ніякого «еґо», ніякого «я». Водночас це не має нічого спільного з тими жахливими порівняннями, які можна почути в східних релігіях, мовляв, ти перетворюєшся на краплю води, що тоне в океані. Навпаки, це всесвіт розширюється до твоїх меж. Тобі нізащо не уявити, якими блідими здаються віхи щоденної рутини після такого екстазу. Ти ніби стаєш немовлям. Я навіть імені свого пригадати не міг. Я порізав підошви ніг, але навіть того не відчував.

— Але хіба у своїй основі це не сексуальна обрядовість?

Моє питання прозвучало радше ніби твердження. Генрі навіть не зморгнув, а просто чекав на продовження.

— Хіба ні?

Він нахилився, щоб збити попіл сигарети в попільничку.