Читати книгу - "Королівство, Galina Vasilievna Moskalets"

Тоді звернувся до Марка:

– А ти, хлопче, і є той перевертень? Ще на когось, крім лиса, вмієш перекидатися? Може, позмагаєшся з відьмами? Обміняєтеся досвідом...

– Я – лицар, а не перевертень, – спокійно відказав Марко. – Мій прадід носив звання Лицаря Королівських Окулярів. У мене свої рахунки з Серединним світом.

Лице Повелителя враз пожовтіло, очі спалахнули люттю:

– У мене теж рахунки з Королівством. Сподіваюсь, ти вже туди не потрапиш!

– Що з ним таке? – здивувався Марко.

– Я битимусь з тобою! Звільніть місце! Нікому не втручатися! – заревів Повелитель, хоч ніхто й не збирався втручатися при вигляді наїжачених вістрів трьох мечів.

48

Власне, мали битися принц і Повелитель, як вожді обох ворожих сторін, але своя сорочка, як то кажуть у Серединному світі, ближче до тіла. Якби Стронціус не спочивав у темному закапелку, то й принц отримав би партнера для двобою.

До плеча Мортіуса торкнулася Соня. Лице її аж пашіло від збудження.

– Ось, візьміть, – простягнула вона криву іржаву залізяку.

– Це що таке? – не второпав Мортіус.

– Шабля з дамаської сталі. Візьмете на себе крутиголовців.

– У нас не лицарський турнір. То якесь непорозуміння. Бачили, як я їх поклав на лопатки самими словами?

– Ви дуже хоробрий. Гадаю, ви врятуєте книги?

– Так, звичайно, – неуважно відповів Мортіус, захоплений поєдинком. – Ох, як круто!

Марко мав гідного супротивника. Повелитель так би не старався, б'ючись із принцом, бо той його не цікавив. Мечі палали ще більшою ненавистю, аж іскри з них сипались. Повелитель був дуже високий, але йому й на думку не спадало, що битися з підлітком не пасує лицареві. Маркові доводилось стрибати довкола нього, дивом ухиляючись від добре відпрацьованих прийомів, адже Повелитель постійно тренувався перед дзеркалом. Хлопець не уявляв, чим усе має закінчитися, бо ніколи не бився до крові, а тим паче – до смерті.

Люцина щосили стискала кулаки, тигр водив очима туди-сюди, нагадуючи кошеня перед маятником. Мортіус ніколи не розповідав йому казок про битви, щоб не виховувати в Тигрисикові жорстокість.

– Ох, тільки б він не вдався до забороненого прийому, знаю я цю нечисть! – молився Мортіус.

– Добро завжди перемагає зло, – сказала Соня. – Я ніколи в цьому не сумнівалася.

Колишній репортер здвигнув плечима:

– Не знаю... Усе це мені здається красивими словами.

Марко, якби й відважився, то не зміг би вдатися до чогось забороненого. Його і Серпнів мечі були запрограмовані виключно на порядність. Через це, схоже, й загинув Лицар Королівських Окулярів. Та тут довгомуду Лукашеві здалося, що його господар втомлюється. Не довго думаючи, він висунув на середину кімнати цибату ногу. Марко перечепився і впав. Глядачі зойкнули, а Повелитель приставив меча до горла юному лицареві:

– Ось я й знову переміг!

Марко і тут не втримався, щоб не пожартувати:

– Будь ласка, тільки не в печінку, а то буде боліти!

Та тут Люцина вирвалася наперед і закричала:

– Не смійте! Я бачила, як йому підставили ногу!

– Ну, то й що, моя голубко? – лагідно озвалась стара відьма. – Де ти чула, щоб у нечистої сили було почуття честі? От ти сама навіть не привіталась з сусідами... Дивись, Гортензіє, наша маленька Люциночка прийшла! Така хороша дівчинка зв'язалась із підозрілими типами...

– Привіт, Гортензіє! Як там ваша зламана нога? Ану, відпустіть Марка! Ще покалічите...

Серпень вхопив дівчинку за плечі й підштовхнув до Мортіуса й Соні, а сам затулив її.

– Слухайте мене! Якщо ви скривдите лежачого, матимете справу з нами усіма. Хай я ніколи не побачу Королівства!

– Не треба, я сам, – сказав Марко і вдарив щосили ногою Повелителя в живіт. Той упав і випустив меча з рук.

– Мій меч занадто порядний для таких типів, як ви. І я хочу побачити Королівство!

– Молодець! – похвалив його Мортіус.

– Це – негарно, – кривилась Соня. – Я розчарувалась у цьому лицареві. Хай би дав себе заколоти, а принц відомстив би за нього...

Але суперечки не вийшло, бо трапилось щось цілком несподіване: меч Повелителя кинувся на Марка. Другий меч вирішив теж битися без господаря і вирвався йому з рук. Отакі бувають свавільні мечі.

Подібної битви нікому ще не доводилось спостерігати. Відьми забились у найдальший куток. Хто ще лишався при своєму розумі, бурмотів якісь закляття, але вони зовсім не діяли. Навіть таке найпростіше, як напускання туману в очі. Одна з відьом з переляку подоїла стілець-підступець, який не спав удень і прийшов подивитися, що тут, власне, діється, і вже встиг налякати ватажка крутиголовських байкерів. Стілець захоплено спостерігав за двобоєм, а коли зрозумів, що його видоїли, наче козу, злетів до стелі й з розгону опустився на голову своєї кривдниці. Певне, вона б дістала дуже серйозні ушкодження, якби вчасно не відсахнулась. Розлючений стілець кинувся на мечі, що дражнили його своїм блиском. Ще мить і вони рознесли б його на друзки. Але Тигрисик не міг цього допустити – кинувся навперейми, заревівши вперше в житті як дорослий тигр, розкривши величезну пащу з могутніми білими зубами. То був уже не Колобок, а Ілля.

Стара відьма теж не сиділа пасивно: вийняла люстерко, щоб упіймати промінь сонця. Дуже непоганий спосіб вивести супротивника з ладу. Але й тут чари не подіяли. Довгомуд Лукаш, подаючи пігулки Повелителю, ненароком штовхнув стару і, коли дзеркало впало, так само ненароком наступив на нього. Відьма вигукнула найгірші прокляття, які тільки спали їй на думку:

– Щоб ти, клятий недоумку, ціле життя не зміг нічого вкрасти! Щоб ти довіку годував котів!

Магічне дзеркальце, яким вона користувалась уже понад сто років, втратило міць. Його ніхто не міг розбити. Щось діялось справді дивне. Навіть Марко не міг відкликати свого меча назад. Вовкулаки й довгомуди напівсонно кліпали очима.

Стілець-підступець опинився в обіймах Тигрисика. Вони скучили один за одним. Мечі піднялися ще вище і завзято бились.

– Чудасія, – мовив Мортіус. – Може, ми б пішли помаленьку?..

Люцина з Сонею кудись щезли. Тигрисик вилизував мокрий від молока стілець-підступець.

Щодо нечисті, то вона, втративши вождя і натхненника, потроху вивітрювалась у пошуках безпечного місця. При сонячному світлі зникають навіть тіні. Лукаш хотів підмести осколки чаклунського люстерка, але ті раптом перетворились на