Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Схильність до паніки. Великі ссавці-травощи по-різному реагують на небезпеку з боку хижаків або людей. Деякі види тривожні, прудкі та запрограмовані на миттєву втечу, тільки-но зачують загрозу. Інші види повільніші, менш тривожні, шукають захисту в стаді, лишаються на місці у разі загрози і не тікають без потреби. Більшість оленевих і антилоп (за примітним винятком північного оленя) належать до першого типу, тоді як вівці та кози — до останНЬОГО.

Зрозуміло, що тривожні види важко тримати в неволі. Потрапивши у замкнений простір, вони схильні панікувати й або помирають від шоку, або, намагаючись утекти, забивають себе до смерті об загорожу. Так, наприклад, відбувається із газелями, котрі впродовж тисяч років були найпопулярні- шим об’єктом полювання в деяких частинах Родючого півмісяця. Навряд чи знайдеться вид ссавців, який перші осілі люди цього регіону мали більше нагод одомашнити, ніж газель. Але жоден вид газелей не було одомашнено. Уівіть-но, як можна тримати тварину, яка ні сіло ні впало зривається з місця, сліпо налітає на стіни, може стрибнути аж на дев’ять метрів і бігти зі швидкістю 80 кілометрів за годину!

Соціальна структура. Дикі предки майже всіх видів одомашнених великих ссавців мали три спільні соціальні характеристики: вони водилися стадами; підтримували розвинену ієрархію домінування серед членів стада; їхні стада займали взаємонакладні, а не чітко розділені території. Скажімо, табуни диких коней складаються з одного жеребця й до півдесятка кобил і їхніх лошат. Кобила А домінує над кобилами В, С, D і Е; кобила В підкоряється кобилі А, але домінує над С, D і Е; С підкоряється В і А, але домінує над D і Е і т. д. Коли табун переміщується, його члени дотримуються стандартного порядку: позаду всіх іде жеребець; попереду — найвища в ієрархії самиця, за нею — її лошата, впорядковані за віком починаючи з найменшого; за ними — інші кобили в ієрархічній послідовності, причому за кожною з них — її лошата у віковій послідовності (від найменшого). Завдяки цьому багато дорослих коней можуть співіснувати в одному табуні, між ними не точаться постійні бійки, адже кожен тут знає своє місце.

Така структура — ідеальний варіант для одомашнення, адже людям фактично достатньо стати на верхівці ієрархії домінування. Вервечка нав’ючених свійських коней ітиме слідом за людиною-провідником точнісінько так само, які вона би йшла слідом за найвищою в ієрархії самицею. Стада або зграї овець, кіз, корів і предкових собак (вовків) мають схожу ієрархію. Виростаючи в такому стаді, молоді тварини закарбовують у пам’яті тварин, яких вони постійно бачать навколо себе, як об’єктів довіри. У дикому стані ними є члени їхнього виду, але молоді стадні тварини, які ростуть у неволі, поруч із собою постійно бачать людей і закарбовують їх у пам’яті також як об’єктів довіри.

Такі соціальні тварини добре піддаються гуртовому скотарству. Оскільки вони спокійно ставляться одне до одного, їх можна утримувати разом. Оскільки вони інстинктивно йдуть слідом за лідером і можуть закарбовувати в пам’яті людину як лідера, ними легко можуть керувати пастухи або собаки-вівчарі. Стадні тварини добре почуваються, коли опиняються у переповненому приміщенні, бо в дикому стані вони звичні жити щільними групами.

Натомість члени більшості самітних наземних тваринних видів не надаються до гуртового скотарства. Вони не можуть терпіти одне одного, не закарбовують людей у пам’яті як об’єктів довіри і не мають інстинкту підкорення. Вам коли-небудь доводилося бачити вервечку котів (самітних і територіальних тварин у дикому стані), які би йшли за людиною або дозволили людині водити себе стадом? Кожен котолюб знає, що коти не підкоряються людині так, як це роблять собаки. Коти і тхори — єдині одомашнені територіальні види ссавців. їх вдалося одомашнити, оскільки нашим мотивом у цій справі було не розводити їх великими групами заради отримання м’яса, а тримати їх як самітних мисливців або улюбленців.

Однак те, що більшість самітних територіальних видів не було одомашнено, не означає, що на противагу їм більшість стадних видів можна одомашнити. Більшість насправді теж не можна одомашнити через одну із кількох додаткових причин.

По-перше, стада багатьох видів не мають взаємонакладних територій, а натомість захищають свою чітко відмежовану територію від інших стад. Через це звести два таких стада в одному загоні не більш можливо, ніж звести двох ссавців одного самітного виду.

По-друге, багато видів, які водяться стадами протягом частини року, на час сезону розмноження стають територіальними. В цей період вони б’ються між собою і не можуть стерпіти присутності одне одного. Це стосується більшості видів оленів і антилоп (за винятком знов-таки північного оленя), і саме це був один із головних чинників, які завадили одомашненню всіх видів соціальних антилоп, якими славиться Африка. Звісно, перша асоціація з африканськими антилопами така: величезні щільні стада, які тягнуться аж ген за обрій. Але насправді самці цих стад дистанціюються один від одного на окремих територіях і запекло змагаються між собою під час періоду розмноження. Тому антилоп не можна утримувати в переповнених приміщеннях або загонах у неволі, як овець, кіз або корів. Територіальна поведінка у поєднанні з лютістю та повільним ростом так само завадила носорогам потрапити на господарський двір.

Нарешті, багато стадних видів, зокрема більшість оленів і антилоп, не мають чіткої ієрархії домінування, тож вони не підготовлені інстинктивно закарбовувати в пам’яті провідного лідера (а отже, помилково закарбовувати в пам’яті людину як лідера). Тому, попри те що багато видів оленів і антилоп приручали (такі собі реальні історії про Бембі), ніколи не можна було побачити, щоб такого прирученого оленя або антилопу переганяли стадами, як овець. Та сама проблема перешкодила одомашненню північноамериканського товсторога, котрий належить до того самого біологічного роду, що й азійський муфлон — предок нашої свійської вівці. Товстороги за всіма ознаками підходять нам і нагадують муфлонів, за винятком однієї вирішальної риси: їм бракує такої, як у муфлона, шаблонної поведінки, коли окремі особини підкоряються іншим особинам, чиє домінування вони визнають.

Повернімося тепер до питання, яке я порушив на початку цього розділу. На перший погляд, надзвичайно дивовижною ознакою одомашнення тварин видається довільність, із якою одні види було обрано для одомашнення, а їхніх близьких родичів — ні. Виявилося ж, що принцип «Анни Кареніної» викреслив зі списку майже всіх, за винятком дрібки кандидатів на одомашнення. У людей і більшості видів тварин складається невдале співжиття через одну або кілька із багатьох можливих причин: харчовий раціон тварини, темпи росту, шлюбні звички, темперамент, схильність до паніки та кілька особливостей соціальної організації.