Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

Відьми вручили кожному ваучер на магічні товари і бірюзовий конверт, усередині якого було запрошення на останнє випробування, Випробувальний Показ, що мав відбутись у Тролезеї в п’яту суботу Зими Першої.

Тринадцятий Шабаш задмухнув свічки і зник. Звуки параду повільно поверталися, їхня гучність наростала, ніби хтось підкручував звук, і нарешті — нарешті — Випробування Страхом справді закінчилося.

Морріґан ледве відчувала ноги. Вона зробила це. Вона пройшла перші три випробування, як казав Юпітер. Тепер їй треба було лише довіритися своєму наставнику, що він зробить обіцяне: допоможе їй пройти Випробувальний Показ і прямо до Товариства.

У її голові це звучало так легко.

Хода закінчувалася саме тоді, коли вони повернулися, до великого розчарування Готорна. Вони із Морріґан пробивалися все рідшим натовпом, шукаючи Фенестру, якої ніде не було видно.

— Вона вб’є нас, — простогнала Морріґан. — Ходімо до Дивополітену, можливо, вона шукає нас там.

— Це не наша провина, правда? — спитав Готорн, пришвидшуючи ходу. — Не можу дочекатися тієї миті, коли розповім мамі про зомбі, вона буде так заздрити.

— Цікаво, чи Каденс таки покинула двір?

— Хто така Каденс?

— Дівчинка, яка штовхнула мене у ставок — це її ім’я, Каденс Блекберн. — Морріґан пригнулася, коли над її головою пролетів кажан, останній провісник Геловмесу. — Цікаво, чи вона таки стрибнула? Мабуть, усе ще там сидить, боягузка.

Готорн мав спантеличений вигляд.

— Про що ти говориш?

— Що сталося після того, як я пішла? Ти бачив, як вона стрибнула чи?..

— Хто стрибнув?

— Дуже смішно, Гото… уф!

Жінка в костюмі гарбуза врізалася в Морріґан, збила її з ніг і, не помітивши цього, промчала повз.

— Боже, як грубо, — сказав голос згори. — З вами все гаразд? Дозвольте допомогти вам.

Морріґан подивилася вгору, трохи здивована, і побачила чоловіка в сірому плащі зі сріблястим шарфом, обмотаним навколо шиї та половини обличчя. Він простягнув руку в рукавичці, але Готорн уже допоміг Морріґан підвестися з бруківки.

— Усе добре. Дякую.

— О, це ви, — сказав чоловік, опускаючи шарф і показуючи знайоме бліде обличчя та мрійливу усмішку. — Вітаю знов, міс Кроу.

— Містере Джонс! — сказала Морріґан, струшуючи пил з рук і штанів. — Що ви знову робите у Невермурі?

Він кліпнув.

— Просто провідую давніх друзів. Вони були на параді. Вирішив підтримати їх.

— Я не бачила вас у готелі «Девкаліон». Ви зупинилися в якомусь іншому місці?

Містер Джонс мав приголомшений вигляд.

— Та що ви, ні. Я б ніколи не зупинявся в якомусь іншому місці, крім «Девкаліона». На жаль, роботодавець не зміг відпустити мене надовго. Я тут лише на час вечірніх розваг.

— Такий довгий шлях заради одного вечора. Напевне, ви дуже любите Чорну ходу.

Він пирснув сміхом.

— Думаю, що так.

— Що ж… веселого Геловмесу. — Вона подивилась через плече в бік станції Дивополітену, але не побачила в натовпі пухнастих сірих вух Фен. — Ми маємо йти. Було дуже приємно…

— Ви тут зі своїм наставником?

— Ні, з другом. Це Готорн.

Містер Джонс повернувся до Готорна з дружелюбним кивком і оцінювально примружився.

— Як ваші справи?

Готорн спантеличено підвів на нього очі.

— Дякую. Тобто… вам теж. Тобто добре. Морріґан, нам треба йти, Фен буде дуже зла.

— Так. Було дуже приємно знову побачити вас, містере Джонс.

— Зачекайте, я збирався спитати вас, як проходять випробування до Товариства.

— Узагалі-то, добре! — Морріґан не могла стримати здивування. — Щойно закінчили одне з них — Випробування Страхом.

— І ви пройшли його?

— Тільки-но, — сказала Морріґан, широко всміхаючись. Раптом вона згадала той дивний момент, як почула голос містера Джонса в голові, коли до неї наближалися Переслідувачі. «Тіні є тіні, міс Кроу». Було б дуже дивно розповісти йому?

— Вітаю! — усміхнувся він. — Три пройдено, залишається одне. Ви маєте пишатися собою. Припускаю, ви вже знаєте свій дар?

Серце Морріґан підскочило. Її усмішка зникла, і вона саме збиралася визнати, що ні, взагалі-то не знає, аж тут…

— Морріґан, — багатозначно сказав Готорн. — Пудра для сверблячки.

— Вам варто йти, міс Кроу. Думаю, ваш друг дуже поспішає. Щасти вам на Випробувальному Показі. — Містер Джонс торкнувся свого капелюха. — Вам обом.

На превеликий подив Морріґан, Фен відмахнулася від їхніх поспішних пояснень і вибачень безтурботним ударом хвоста.

— Я знаю, знаю. Випробування Страхом. Юпітер казав.

— Ти знала? — спитав Готорн.

— Звичайно, знала. — Вона закотила очі. — А як ви гадаєте, чому я вдавала, що відволіклась, коли ви, маленькі негідники, тікали? А тепер поспішіть: якщо ми пропустимо останній поїзд, ви понесете мене додому.

Вони йшли за Фен задушливим нескінченним лабіринтом сходів і тунелів станції, коли Готорн нарешті повернувся до Морріґан.

— Хто цей дивак у сірому плащі?

— Містер Джонс, — сказала вона, знімаючи шарф і засовуючи його собі в кишеню. — Він не дивак, він милий.

— Він ставив мільярди запитань. Я думав, він ніколи не піде геть. Узагалі, звідки ти його знаєш?

— Він запропонував мені навчання в День пропозицій.

Брови Готорна підскочили.

— Ти отримала дві пропозиції? Я був щасливий отримати одну.

— Я отримала чотири, — сказала Морріґан червоніючи. І поспішила додати: — Але дві були фальшиві. Це був жарт чи щось таке.

Готорн замислився і мовчав усю дорогу до їхньої платформи. Вони втрьох бігли за останнім поїздом і заскочили всередину саме тоді, коли двері зачинялися.

— Ти вже знаєш його? — запитав він у Морріґан, коли вони всілися на два останніх місця. Фенестра сиділа поруч на задніх лапах, даруючи іншим пасажирам свій особливий погляд.

— Що? — Вона добре знала, що він має на увазі.

— Твій дар. Він має бути справді хорошим. Щоб отримати чотири пропозиції.

— Дві пропозиції, — виправила його вона, не зводячи погляду зі своїх черевиків. — І він не може бути настільки хорошим, якщо я навіть його не знаю.

Вони сиділи мовчки всі сім станцій, хоча Морріґан знала, що Готорн помирає від бажання поставити більше запитань. Коли вони вийшли в прохолодну ніч, він нарешті здався.

— Отже, — сказав він, легенько штовхаючи Морріґан ліктем, — з якої школи прийшов цей сірий дивак?

Морріґан спохмурніла.

— Він був не зі школи, а з компанії, що називається корпорація «Сквол». І не називай його так.

— Він хотів, щоб ти стала його ученицею, цей тип Джонс?

— Ні, — сказала Морріґан. — Це його бос подарував мені пропозицію. Езра Сквол.

— Езра Сквол, — повторив Готорн, примружуючись. — Десь я вже…

— Ви можете не відставати?