Читати книгу - "Капкан (на) демона, Katerina Школіна "

Зі зловісним поглядом в очах Азалія викликала древні магічні заклинання. Її шкіра почала блищати, стаючи ніби відлитою з пурпурної магмової породи. Її стан ніби огорнувся полум'ям. Очі стали глибокими, бездонними і пустими. А в їх пустощі щось зловісно спалахувало, як пекельний вогонь. Чи то він і був... 

Уста Азалії явили присутнім таємничу посмішку, яка обіцяла немилосердну смерть тим, хто трапиться на її шляху.

Так перед очима Ділана вперше опинилась справжня демониця - красива, магічна, смертельно небезпечна. Своїм поглядом вона викликала в його душі водночас захоплюючий страх та солодкий трепет, приковуючи своєю дивовижною красою.

В очах же Даніза демониця викликала лиш холодіючу в жилах паніку.

- Ти. Як посміла повернутись! - дрижачим голосом гримнув Даніз. Ділан все ще зло пручався в путах, ніби у павучих сітках.

Азалія лиш усміхнулась у відповідь і простягла вперед свої винятково витончені руки, загортаючи короля-безумця в пекельне полум'я. 

Даніз став у бойову стійку і почав виводити у повітрі магічні руни. Миттю ці ієрогліфи озарялися синім світлом, утворюючи щити навколо. Він ледве стримував вогонь, яким, як коконом, огорнула його демониця.

Потусторонні звуки ввірвались в цей світ. Чутні були душероздираючі крики і гучний плач, бо в очікуванні страшної кари в повітрі почали з'являтися духи. І, бачачи їх обличчя, Даніз все активніше оборонявся. Його настигав жах загнанної тварини. Чи скоріше тварюки...

Його злочини тепер простягали до нього руки.

- Патха... - заворожено на давній забутій мові прошепотів Ділан, пізнаючи в месиві привидів рідне обличчя батька. - Дух на мить глянув в його очі пустим поглядом, усміхнувся кутком губ і відвернувся до своєї жертви.

Духи жертв Даніза все швидше крутилися навколо свого кривдника, проклинаючи його скрипучим шепотом і утворюючи страхітливе кільце, що крошило оборону короля.

Азалія стояла поруч і направляла їх, даруючи свою міць на час помсти. Вона закусила губу в очікуванні, коли Даніза поглотять його ж гріхи.

- Що може прекрасніше, ніж хижак загризений своєю ж жертвою... - в передчутті видовища облизнулась вона.

-  Але чомусь це не приносить задоволення... - гулко відізвався Ділан. 

- Не згодна, - холодно усміхнулась Азалія. - Мене це дуже навіть задовольняє...

Ділан лиш промовчав.

Тим часом духи зовсім зкришили захисний бар'єр намісника і декілька тіней, увірвавшись, пройшли крізь нього, від чого він скрикнув. Руки опустилися і король безсило впав на коліна, відповзаючи до свого трону.

Азалія знов облизнулась і двинулась назустріч Данізу, який ледве доповз до престолу, але так і не зміг досягти вершини.

Демониця мовчки підійшла до трону, піднімаючись по низьких сходинках, витягнула свою руку. Її очі горіли безумним полум'ям. Тільки-но на кінці вказівного пальця з'явився довгий гострий пазур, вона з легкістю спромоглася роздерти горло короля одним рухом.

Кров фонтаном била з аорти і забризкувала демоницю з ніг до голови. Та вона і не здригнулася. Її внутрішнім холодом можна було б заморозити Арктику...

Даніз відчайдушно захлинався алою кров'ю, безмовно хапаючи повітря, затискав горло, намагаючись зупинити кровотечу. Але демониця, ледве дочекавшись поки з'являться всі кігті гострим їх лезом просто просікла горло жертви наскрізь, доки голова короля зовсім не була відрізана від тіла і не покотилася залою.

Ділан зковтнув. Перед ним стояв монстр. Закривавлена Азалія повільно розвернулась до кронпринца, який з цього самого моменту набув найвищого титулу.

- О, вітаю нового повелителя Атлантиди, - безумно палаючими очима вона глянула на атланта і галантно вклонилась. 

Її темна енергетика вмить зникла і, побрязкуючи браслетами, стискаючи пальцями нашийник, вона втратила свідомість.

Ділан боровся з непереборним бажанням кинутись до демониці але швидко зібрався з думками та перш за все глянув на браслет, що давно стискав в руці. Пути Даніза вже повністю зникли. Атлант розмахнувся і кинув з усієї сили річ об підлогу. Браслет наелектризувався маленькими блискавицями, які побігли по його ремінці. 

Ділан вдарив по ньому каблуком черевиків і нарешті вгору вирвався стовп синьої енергії, як  вмить змінила направлення і вдарила його в груди, поглинаючись організмом атланта. 

Ділан відчував як його сила повертається і це було найприємніше відчуття за останні роки, за винятком, мабуть що, нової зустрічі з Азалією. Зараз він нарешті відчував себе вповні живим. 

Востаннє глянувши на тіло Віпата і мисленно подякувавши йому, він підійшов до непритомної Азалії і, піднявши її на руки поніс в сторону королівських опочивалень.

У бік загиблого короля він навіть не глянув...