Читати книгу - "Лінкольн у бардо"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ганс воллмен
Озирнутися і подивитися, хто пішов, я не наважувався.
роджер бевінс ііі
Ми померли! майже радісно вигукнув хлопець і повагом виступив на середину приміщення. Померли, померли, померли! Те слово. Те страшне слово.
ганс воллмен
Перді, Барк та Елла Блов билися у віконній ніші, мов птахи у пастці; безжальні слова хлопця забирали в них сили і викликали відчуття небезпеки.
роджер бевінс ііі
Верна Блов стояла внизу і благала маму спуститися на землю.
ганс воллмен
Послухай-но, мовив до хлопця містер Воллмен, ти помиляєшся. Якщо те, що ти кажеш, — правда, то хто ж тоді це каже?
Хто це чує? докинув я.
Хто до тебе говорить? продовжував містер Воллмен.
До кого говоримо ми? додав я.
роджер бевінс ііі
Та змусити його замовкнути було не так і просто.
ганс воллмен
Кожною бездумною фразою він нищив роки тяжкої праці.
роджер бевінс ііі
Так сказав тато, мовив він. Сказав, що я мертвий. Чого б йому таке казати, якби то була неправда? Ось щойно я сам чув, як він так сказав. Чув, тобто, як він згадував, що так сказав.
Відповіді на це у нас не було.
ганс воллмен
Справді, якось складно було уявити (особливо знаючи містера Лінкольна так, як ми його тепер знали), що він брехатиме про таку важливу річ.
Це, мушу сказати, спонукало мене замислитися.
Тепер я пригадав, що, допіру сюди потрапивши, я й справді впродовж якогось короткого періоду часу вважав себе…
роджер бевінс ііі
Але ж потім ви побачили, що це не так. Побачили, що можете пересуватися, і говорити, і думати, а отже, безперечно, просто хворі, хворі якоюсь невідомою раніше недугою, і, звісно ж, не можете бути…
ганс воллмен
Це спонукало мене замислитися.
роджер бевінс ііі
Я завжди поводився так, як треба, озвався знову хлопець. Принаймні намагався так поводитися. Хочу зробити, як треба, й тепер. І піти туди, куди маю піти. Туди, куди мав піти ще тоді, коли тільки тут з’явився. Тато сюди більше не прийде. А назад до тієї попередньої місцини нікого з нас ніколи не пустять.
ганс воллмен
На радощах він аж підстрибував, ніби малюк, якому конче потрібен горщик.
Слухайте, гукнув він, ходімо разом! Усі! Навіщо залишатися тут? У цьому ж немає сенсу. Нам кінець. Хіба ви не бачите?
роджер бевінс ііі
У віконній ніші сліпучо зблиснуло: то у потрійному спалаху світлоречовини пішли Перді, Барк та Елла Блов.
ганс воллмен
Внизу відразу за ними пішла й Верна; залишатися тут без матері вона не хотіла (й так уже мусила прожити без неї стільки років у тій попередній місцині).
роджер бевінс ііі
Я знав! крикнув хлопчак. Знав, що зі мною щось не те!
ганс воллмен
Шкіра у нього зробилася на вигляд тонка, ніби пергамент; тілом пробігав дрож.
роджер бевінс ііі
Зненацька його оболонка почала раз у раз змінюватися, демонструючи різні іпостасі, в яких він побував у тій попередній місцині (таке часом трапляється з тими, хто ось-ось має піти); ми побачили багрове, щойно народжене дитя, потім — верескливе голе немовля, малюка з пухлими щічками, який уже зіп’явся на ноги, недужого хлопчика у гарячці на хвороб-ліжку.
ганс воллмен
Потому, не змінюючись у розмірі (тобто й далі залишаючись із хлопця свого віку завбільшки), він заходився виявляти різні свої майбутні іпостасі, яких йому, на превеликий жаль, сягнути не судилося. Тож ми побачили: нервового молодика у весільному костюмі; оголеного одруженого чоловіка з вологим від нещодавніх утіх пахом; молодого батька, який вистрибує з ліжка, щоб запалити свічку, бо його розбудив дитячий плач; скорботного, сивочолого вдівця; зігнутого роками старого зі слуховою трубкою, який напівлежить на пеньку, відмахуючись від мух.
роджер бевінс ііі
Сам хлопець, схоже, про всі ці зміни навіть не здогадувався.
ганс воллмен
Ех, добре було там, мовив він сумно. Так добре. Але повернутися туди і знову стати такими самими неможливо. Усе, що ми можемо, — це зробити те, що й маємо зробити.
роджер бевінс ііі
А потім, глибоко вдихнувши і заплющивши очі…
ганс воллмен
Він пішов.
роджер бевінс ііі
Хлопчак пішов.
ганс воллмен
Ні містерові Воллмену, ні мені ніколи не доводилося ще перебувати так близько від спалаху світлоречовини та вогнезвуку — давно знайомого, та все одно кров у жилах від нього щоразу аж холола.
роджер бевінс ііі
Вибух був такий, що звалив нас з ніг.
ганс воллмен
Зиркнувши з підлоги вгору, ми востаннє побачили ще на коротку мить бліде дитяче личко, пару затиснутих в очікуванні кулачків і зігнуту спинку.
роджер бевінс ііі
А тоді він зник.
ганс воллмен
У повітрі барився ще якусь коротесеньку частку секунди його сірий костюмчик.
роджер бевінс ііі
ХСІІ
Я — Віллі Я — Віллі Навіть досі
Я не
Віллі
Не віллі але якось
Менше
Більше
Усе Тепер можна Тепер мені можна все Усе можна світлосвітлосвітло Мені тепер
Встати з ліжка і зійти вниз на гулянку — можна
Цукрові бджоли — можна
Торт цілими шматками — можна!
Пунш (навіть ромовий) — можна!
Нехай той оркестр грає ще гучніше!
Гойдатися під люстрою — можна; злетіти до стелі — можна; підійти до вікна і визирнути надвір — можна можна можна!
Вилетіти з вікна — можна, можна (усі гості радо, зі сміхом сходяться разом позаду; так, лети собі, лети, спонукають вони мене; і додають: о, та йому вже значно ліпше, він узагалі на хворого не подібний!)!
Усе, що мав той колишній хлопець (віллі), тепер треба повернути (роблю це з радістю), адже все це ніколи мені (йому) не належало, отже, забрати все це з собою не вдасться, аж ніяк!
Тимчасом як я (той, хто був віллі, але вже не (просто) віллі) повертаюся
До такої краси.
віллі лінкольн
ХСІІІ
Містер Лінкольн, який і досі сидів на стільці, стрепенувся.
роджер бевінс ііі
Ніби школяр, який задрімав на уроці, а тоді раптом прокинувся.
ганс воллмен
Він огледівся навколо.
роджер бевінс ііі
Так, наче спочатку якусь мить не міг пригадати, де перебуває.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лінкольн у бардо», після закриття браузера.