Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

– Не моя вона.

– А, – протягнув той же парубок. – То ти вирішив ознайомити її зі своєю трагічною біографією? – і, не чекаючи відповіді, продовжив: – Ти бовдур, Стецьку! Як ти міг її сюди привести? Якщо вже якась розніжена сеньйорита по твоїх слідах пройти може, то як вони можуть залишитись непоміченими для королівських служак, які нас і день, і ніч вистежують?!

«Отже, розбійники…» – розпачливо видихнула я.

– Ти чим думав, я тебе питаю!

– Та я чесно не знаю, як вона сюди потрапила! Не могла вона по слідах моїх пройти! Побий мене грім, як брешу!

– А коли каже «тисячу акул мені в глотку», виглядає переконливіше, – реготнули збоку.

– Слідів, значить, полишав… гостей, значить, поприводив… – продовжував парубок. – Ще б таблички зі стрілочками порозвішував! І що нам тепер – табір переносити? Одні неприємності від тебе, Стецьку!

Злодюжка відкинувся і застогнав:

– А недарма ж вона мені не сподобалась, як тільки помітив, що без дамського сідла… А! Мати твоя каракатиця! – стрепенувся раптово. – По ній так і не скажеш, але ця краля з собою цілий статок носить! Ми стільки й за місяць не назбируємо! – крутнувся, обмацуючи кишені.

– Це шукаєш? – глузливо запитала я та струснула шовковим мішечком.

Так! Продовжимо вдавати, що в мене усе під контролем, що я не приліпилась до дерева і взагалі можу їх всіх стерти в порох одним порухом руки!

– Що в мішечку? – запитав той, кого називали Пітом (що мені однозначно не подобалось і породжувало дуже-дуже-дуже неприємні підозри).

– Та я таких коштовностей в житті ще не бачив! – вигукнув злодюжка.

– А я ще в житті не бачила такого бовдура! – продовжила глузувати. – Ви так люб’язно провели мене до самого вашого гнізда, навіть не підозрюючи, скількох королівських служак могла я привести з собою! – так, надавимо на них!

Усі насторожились та роззирнулись. Аж кухлик хтось упустив, потенційну м’ятну настоянку безповоротно утратили. Але з боку парубка, що походив на ватажка, долинув короткий смішок.

– О, не думаю, що прекрасна Ізабель на цей момент підтримує дружні стосунки зі служителями закону! – як грім з ясного неба, долинули його слова. – Убивати своїх служниць — така погана звичка! – ніби з насолодою, відчеканив він, а я відчула, що зблідла, мов полотно. Тугий клубок підкотився до горла, а серце стиснулось від муки.

«Марта!» – так болісно занило зсередини, що сльози виступили на очах.

По колу прокотилися вражені вигуки. Парубок же, сповна оцінивши мій вигляд, відійшов від дерева та мовив:

– Піт Аллен, – зблиснули темні очі. – Від мене нічого не залишиться таємницею!

Перед очима постала карикатурка страшного вусатого чолов’яги з гігантським ножакою при поясі, і свідомість навідріз відмовилась сприймати парубка за легендарного розбійника. Не підходить за образом. Від слова «зовсім» не підходить.

– Тож з Вашого боку було так нерозсудливо самій являтись у самісіньке гніздо найстрашніших розбійників королівства, – продовжував він, – коли за Вашу голову назначено таку винагороду… Тож боюсь, що ми просто змушені на деякий час затримати Вас в себе, а потім видати пред лице закону. Ми, вірте не вірте, дуже не любимо вбивць… а от гроші — ще й як! – вишкірився загрозливо. – Тож так мило, що Ви самі явились…

– А з чого Ви взяли, що я сама? – вставила я і тої ж миті пронизливо свиснула.

Несамовите кінське іржання піднялось над лісом, щось схоже на чорного демона вилетіло з темряви. Очі палають, ніздрі роздуті, страхітливі копита обирають першу ціль – Опал відразу дав зрозуміти, що розметає всіх і кожного, хто опиниться на шляху. Вочевидь, цю істину й усвідомив Піт Аллен, коли озирнувся і побачив, що мій буцефал скаче прямо на нього. Заледве встиг він відскочити вбік та перекатами покотився по землі. Решта з викриками сахнулася в сторони, гулко дзенькнув казан, таранячись у багаття…

Я на ходу застрибнула в сідло та подала команду на відступ. Дужим вітром зашуміло в вухах, коли ми вилетіли з розбійничого табору, та я все одно розчула лютий окрик:

– По конях!!!