Читати книгу - "Війна світів. Невидимець"

Голл пересунув по столу ніж до Воджерса і ступив до Джеферса і незнайомця, які, зчепившись, наближалися до нього.

Стілець, що стояв на дорозі, з гуркотом відлетів, і чоловіки покотилися на підлогу.

— За ноги його, — крізь зуби процідив Джеферс.

Містер Голл, узявшись виконати розпорядження, дістав штурхана під ребра і на якийсь час вибув із лав, а містер Воджерс, побачивши, що незнайомець з ножем у руці бере гору, відступив до дверей, де зіткнувся з містером Гекстером та візником, які з’явилися на допомогу. У ту саму мить зі шкафа полетіли три чи чотири пляшки, наповнивши кімнату їдким запахом.

— Здаюся! — закричав незнайомець, хоча Джеферс був під ним, і через секунду стояв уже на ногах захеканий, безголовий і безкистий, бо тепер на ньому не було вже й правої рукавички. — Це ні до чого, — сказав він, схлипнувши.

Найдивніша то була у світі річ — голос, який виходив з порожнечі...

Джеферс підвівся, дістав пару наручників, і... в очах йому потемніло.

— Еге! — сказав Джеферс, вмить зрозумівши, що становище надзвичайне. — До біса! Я бачу, що скоро нам і наручники не знадобляться.

Незнайомець перебіг рукою згори вниз по вбранню, і всі ґудзики немовби чудом розстебнулися. Потім таємничий пожилець буркнув щось і нахилився. Здавалося, він щось робить зі шкарпетками та взуттям.

— Пробачте, — раптом промовив Гакстер, — та це ж не людина! Це порожній одяг! Можна ж навіть зазирнути всередину його костюма. Я міг би встромити руку...

Він простиг руку, та, здавалося, наткнувся на щось на півдорозі і відсмикнув її.

— Я прошу не тикати пальцями мені в очі! — промовив злий голос із порожнечі. — Я ж тут весь — із руками, ногами й усім тілом, тільки я невидимий. Це дуже незручно, та що поробиш. Невже це достатня причина тикати пальцями мені в обличчя?

Костюм був уже розстебнутий і ніби висів на невидимих підпорах, а тепер навіть, здавалося, випростався.

Кімната була вже повна.

— Невидимець! — сказав Гакстер. — Що ж це робиться?

— Може, це й дивно, але це не злочин. Я не розумію, чому полісмен на мене накинувся...

— Все правильно, — сказав Джеферс. — Вас, звичайно, досить важко побачити при такому освітленні, але я маю наказ і дію згідно з законом. Я заарештовую вас не за те, що ви невидимець, а через підозру в крадіжці. Сьогодні вночі в одному будинку вкрали гроші.

— І що?

— Деякі обставини вказують...

— Це безглуздо! — скрикнув Невидимець.

— Сподіваюся, так, сер. Але я маю наказ...

— Гаразд, — сказав незнайомець, — я піду з вами. Але без наручників!

— Такий порядок, — пояснив Джеферс.

— Без наручників! — повторив незнайомець.

— Вибачте... — почав Джеферс.

Раптом незнайомець присів, і, перш ніж будь-хто зрозумів, що він робить, під стіл полетіли взуття, шкарпетки і штани. Незнайомець випростався.

— Стій! — крикнув Джеферс, раптом зрозумівши, що відбувається.

Він схопив жилетку незнайомця, та запручалася, з неї вискочила сорочка, а жилетка залишилася в руках Джеферса.

— Держіть! — крикнув Джеферс. — Ловіть його! Він роздягається!

— Держіть! — зарепетували й решта і кинулись до білої порожньої сорочки — єдиного, що залишилось від незнайомця.

Рукав сорочки вдарив Голла в обличчя, і той зупинився, а потім рукав вдарив іще й старого паламаря; рукави підвелись, рухаючись так, ніби незнайомець намагався скинути сорочку через голову. Джеферс вхопився за сорочку, але тільки допоміг скинути її. Він дістав стусана у щелепу і відразу ж з усієї сили вдарив Тедді Генфрі кийком по голові.

— Обережно! — гукали люди, замахуючись і ні в що не влучаючи. — Держіть його! Ловіть! Замкніть двері! Не випускайте його! Я впіймав його! Ось він!

Зчинилося стовпотворіння. Перепало майже кожному. Сенді Воджерс завдяки сильному ударові в ніс зметикував перший і вискочив надвір. Інші кинулись за ним і за хвилину збилися в кутку біля дверей. Сектант Фіпс втратив переднього зуба, а Генфрі пошкодили вухо. Джеферс дістав удар у підборіддя і, повернувшись, впіймав щось невидиме, що втиснулося між ним та Гакстером і заважало вийти. Джеферс намацав сильні груди, але за мить усі учасники бійки буквально випали в коридор.

— Я спіймав його! — прохрипів Джеферс. Борючись із невидимим противником, він пробивався крізь натовп, обличчя налилося кров’ю, жили набрякли.

Люди розступалися, Джеферс кричав, коліна йому тремтіли, але він не відпускав невидимця. Потім він крутнувся і важко впав на землю, стукнувшись головою, і тільки тоді розтиснув руки.

Почулися крики: «Тримай його! Лови невидимця!» Якийсь невідомий хлопець, не з місцевих, раптом кинувся вперед, схопив щось, але не зміг утримати і впав просто на констебля. Якась жінка пронизливо заверещала, коли щось промчало повз неї; загавкав собака, якого штовхнули ногою, і, скиглячи, побіг у Гакстерів двір.

Невидимець утік.

Певний час люди стояли, здивовано озираючись та жестикулюючи, а тоді їх охопила паніка, і вони розсіялися по містечку, як гнане вітром сухе листя.

Тільки Джеферс, зіщулившись, нерухомо лежав горілиць біля сходів трактиру.

Розділ VIII

У дорозі

Розділ восьмий — надзвичайно короткий. У ньому йдеться про те, що місцевий натураліст Джибінс, дрімаючи на пагорбі, від якого милі на дві нікого не було, як він був певен, раптом почув, що поруч хтось кашляє, а потім почув і лайку. Озирнувшись, Джибінс нікого не побачив, а проте лайка і кашель чулися цілком чітко. Невидимець лаявся добірними словами, і одразу було зрозуміло, що він вчена людина. За деякий час голос стишився, а потім і зовсім завмер, віддалившись кудись у напрямку Алдердіна. Хтось іще раз чхнув, і запала тиша. Джибінс нічого не знав про те, що сталося зранку, та був такий спантеличений і вражений, що якомога швидше спустився з пагорба і подався до Айпінґа.

Розділ IX

Містер Томас Марвел

У містера Томаса Марвела було широке одутле обличчя, довгий м’ясистий ніс, великий рот і щетиняста борода. Він був схильний до повноти, а його короткі ноги підкреслювали це ще більше. Він носив пухнастий циліндр, а шнурки від черевиків правили йому за ґудзики в певних місцях одягу. І це свідчило тільки про те, що він