Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Частина 39

Потрібна людина знатиме, як утримати твою любов. Потрібна людина обиратиме тебе настільки ж самовіддано, як ти обираєш її. Тобі не доведеться приховувати свою турботу, ти ніколи не почуватимешся так, ніби тебе забагато. Тобі не доведеться благати про любов, на яку ти заслуговуєш. Одного разу, тебе зустрінуть такою, яка ти є. Одного разу, ти станеш чиєюсь найбільшою пристрастю і це не буде тебе бентежити - тобі більше не доведеться битися за когось, хто не бореться за тебе. Одного дня ти зрозумієш, що байдуже, як довго ти трималася за непотрібних людей, як щиро старалася, тому що потрібні люди завжди тебе знайдуть. І потрібні люди залишаться назавжди.

Невідомий

____________________________

POV Алекса

  Я навіть не знала з чого почати. Не знала, про що я буду з нею говорити. Як пояснити своїй подрузі, що вона тепер влипла по повній програмі. Бета тепер її не відпустить. Справжня пара... коли і я цьому опиралася. Адам свого часу дав мені зрозуміти, що це марно. Марно чинити опір. Тепер я не уявляю життя без коханого.

  Іноді мені навіть важко уявити, чим би я зараз займалася і як жила без чоловіка. У чому сенс життя, якщо зовсім немає кохання? Так, напевно про почуття і потрібно буде заговорити насамперед.

 Я дуже хочу підтримати подругу, хоча минулого разу вона мені не здавалася дуже схвильованою. Але все ж, у таких різких змінних ситуаціях, підтримка потрібна будь-кому.

- Алекса, - звернувся до мене чоловік, мигцем переводячи погляд з дороги на мене, - я до сих пір вважаю, що в найближчі два тижні, ми їм тільки завадимо.

- Я сама вважаю, що не потрібно до них лізти, але вона моя подруга! Вона багато чого не знає!

Альфа лише фиркнув.

- Ну гаразд, знає багато, але їй точно потрібна підтримка. Ти взагалі, бачив свою бету? Та мене мало інфаркт не схопив! Дякую, що злість урятувала.

Адам повністю перевів свій інтерес на дорогу. Звісно він пам'ятає, як у фарбах я йому розповідала про нашу зустріч у клубі. Так, ніяково вийшло.

Всю дорогу, що залишилася, ми їхали мовчки. Адам так незрозуміло навіщо поспішав, що я тільки й встигала, що рахувати білі смужки на дорозі. Разом зі свіжим лісовим повітрям, яке зараз чітко відчувалося. Ех, як же я все таки люблю своє рідне місто... Хоча, щастя тут знайшла лише з Адамом.

  До речі про смужки... Ми з Альфою не оберігаємося... Мене прошибло холодним потом. Твою ж... як тепер узагалі бути? Якби не проблеми, що звалилися на наші голови, я була б готова зараз народжувати, але не в ТАКИЙ час! А що, якщо я вже вагітна? Як бути з дитиною і як її виховувати одній у разі чого? У голову почали знову лізти погані думки. Так, для початку потрібно дізнатися, вагітна я чи ні, а вже потім робити висновки і думати, як бути далі.

  Як же я ненавиджу, коли в мою голову лізуть думки, які надалі займають весь час! А перевірити здогадки ніяк не можна!

Мене пробив озноб і до горла підкотила нудота. Що ж, я пам'ятала слова бабусі про те, що після весілля життя дуже круто змінюється, але я ж не думала, що на стільки!

 Руки тремтіли, але я все таки набралася сил постукати у двері.

- Навряд чи, зараз вони так швидко кинуться тобі відчиняти, - Адам увесь час стояв у кутку і крутив цигарку між пальців.

- Ти зібрався почати курити? А як же вовк? Ти взагалі думаєш про здоров'я своєї сутності?

- Головне, що ти про неї думаєш. Я б на твоєму місці потурбувався про власне здоров'я, мого бету не можна зупиняти ні перед чим.

- Правда? У такому разі, я б на твоєму місці потурбувалася про власну дружину, адже її теж не можна зупиняти ні перед чим, - ха! Отримай фашист розмінною монетою.

  Лексі сиділа на дивані в чоловічій футболці й заковтувала відерце з шоколадним морозивом. Так, не картина, а казка для будь-якої дівчини. Потрібно буде якось влаштувати і собі такий вечір.

- Лексі... привіт. Як ти почуваєшся? - я акуратно присіла поруч із нею на диван.

- Як двадцяти трьох річна колишня незаймана, а в тебе як справи? - я мало не поперхнулася власною слиною. І за цю "колишню незайману" я нещодавно переживала? Забираю свої переживання назад.

- Тобто в тебе все гаразд?

- А то! - подруга так смачно облизала ложку, що я ще більше захотіла це чортове морозиво!

- Так, дай сюди це відро!

  Тиша в машині повисла величезною, великою незручністю. Мені було соромно, що я потривожила  даремно свою подругу, але я повинна була переконатися, що з нею все добре! Адам так само дивився на мене як на психічно неврівноважену людину, через це було дуже прикро! Він має мене зрозуміти, але і його сторона мені зрозуміла.

На очі накочувалися сльози. Я намагалася триматися з усіх сил! Але зрадницькі солоні краплі скочувалися по щоках. Щемливий біль у грудях здавлював важким каменем.

- Алекса, ти чого? - машина різко загальмувала й Адам повернувся до мене.

- Ти не розумієш... у мене таке відчуття, ніби я божеволію! Мене турбує все і будь-яка ситуація народжує в мені паніку. Мені страшно, Адаме. Я... не знаю, що мені робити. - все, греблю прорвало остаточно. Я ревіла півгодини, хапаючи за рукав чоловіка.

- Люба, може припиниш набивати собі шишки об моє плече?

- Ні, я не можу. Адаме, я люблю тебе! Кохаю! І мене це бісить! До зустрічі з тобою, я була врівноваженою дівчиною, яка мріяла про щось захмарне. Навіщо ти з'явився в моєму житті? Я люблю тебе, але і як же ненавиджу! Часом мені здається, що це все... Така психлікарня...

- Що ти цим хочеш сказати, Алекса? - я чула, як його серце вибивало цокання в грудях.

- Я... я хочу піти, Адаме...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно