Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

— Ти що?! Нічого такого! — від несподіванки роблю крок уперед і навіть про конспірацію забуваю. Останні слова звучать напрочуд голосно.

— Аріно. Я говорю про поцілунки, — прикриває очі, мабуть, закликаючи все на світі терпіння, — але твоєму батькові навіть цього знати не обов'язково. Це я в нашій родині відповідаю за сучасність, тато більш консервативний. Адже він вважає, що це перше побачення у вас, — я зітхаю, покаянно опустивши голову. Мені не соромно і мама мене не соромить, просто в чомусь вона має рацію, — загалом, турбується він за твоє серце. Ми тебе з дитинства пестили і плекали, розумієш? А тут якийсь Вася.

— Він Макар, мам, — пирскаю я, відповідаючи сміхом на її жарт, — і що робити? — таки піднімаю на неї погляд і дивлюся змовницьки. Ну, гарний у мене настрій, що мені тепер вдіяти? Не виходить навіть сумний вигляд зробити!

— Та нічого, — на диво просто знизує плечима вона, — Йому корисно зрозуміти, що ти виросла, але деякі моменти краще не показувати, гаразд? — і підморгує.

Киваю та обіймаю свою мудру маму. Пощастило, то пощастило! А потім піднімаюсь до себе. Швидко приймаю душ і плюхаюсь на ліжко. І довго-довго не можу заснути, тому що я зайнята щохвилинним розбором най-найкращого у світі побачення. Мого та Макара.

А може, Аріна Туманова-Вітрова справді звучить непогано?