Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Святі стихії, як же я все-таки втомилась…

Усвідомлення власної слабкості приходило поступово, хвилями. Минуло кілька хвилин, перш ніж я остаточно зрозуміла, що надто сильно виснажила власний резерв. Зараз би поїсти, поспати, відпочити… А я ще маю чекати Флейма!

Поринувши у свої думки, я вже рушила було до кабінету, тож дуже здивувалась, коли Джейсон раптом притримав мене за руку.

– Зажди!

– Що таке? – я здивовано вигнула брови. – Щось сталось? Чи я забула щось зробити?

– Ні! – хитнув головою він. – Просто поговорити хочу.

Я виразно скосила погляд на долоню, що стискала мій лікоть.

– Джейсоне, мені не дуже подобається, коли мене раптово торкаються.

Власне, найбільше мені це не подобалось з тієї причини, що я шалено боялась не втримати власний дар під контролем. А він  так і рвався на свободу, вимагаючи відкинути геть усі ті обмеження, якими я свою магію встигла оточити.

Терміново до Есмонда!

От тільки Джейсон не поспішав мене відпускати.

– Я думав, ми… нормально спілкуємось з тобою, – промовив він.

– Нормально, – кивнула я. – Проте заборона на раптові доторки розповсюджується на всіх. Навіть на моїх батьків та рідну сестру! – власне, зазвичай я так різко не реагувала, проте зараз могла б і Алісу випадково заморозити, а це справді останнє, що б я хотіла накоїти. – Тому, будь ласка, не потрібно більше таких… Дій. Мені не надто приємно.

– Пробач, – Джейсон нарешті прибрав руки. – Я не думав, що це для тебе настільки серйозно. Це ж просто доторк, він нічого під собою не має, і… Гаразд. Взагалі-то я хотів поговорити зовсім про інше.

– Про що саме?

– Про нас з тобою.

– Яких таких нас з тобою? – вигнула брови я. – Ти маєш на увазі нас, аспірантів академії Торенвес? Чи нас, аспірантів лорда Флейма?

– Нас як хлопця і дівчину.

– Оу.

Я не змогла навіть дібрати інших слів. В голові окрім того перелякано-здивованого зойку не було геть нічого. У мене в думках і підозри не було, що Джейсон насмілиться говорити про таке відкрито, просто в очі, навіть певною мірою нахабно. Тож зараз я змогла знайти в собі сили тільки не те, щоб шоковано подивитись на нього і спитати:

– Хіба у нас справді є така тема для розмови?

– Ти мені подобаєшся, – прямо заявив мені молодий демон. – Дуже. Ти розумна, гарна, освічена дівчина, ти талановита, і… Я й сам не зрозумів, коли захоплення тобою переросло в щось більше. Та я подумав, ну, не хочеться мовчати про таке. Мовчанка образить і тебе, і мене, хіба ж ні? Тож… Вирішив зізнатись. От. Можливо, ти погодишся сьогодні сходити зі мною, скажімо, у кондитерську леді Вікі?

Ніхто і ніколи ось так не зізнавався мені в почуттях. Власне кажучи, я не була популярною серед хлопців і не знала, як поводитись у подібних ситуаціях. Краще б на моєму місці зараз виявилась Аліса!

– Джейсоне, мені приємно чути такі слова, але, пробач, я змушена відмовитись, – промовила нарешті я, сподіваючись, що це звучить хоч трошки адекватно.

– В тебе не виходить сьогодні? Тоді, можливо, вийде завтра? Чи післязавтра… Ми могли б з тобою…

– Джейсоне, ні! – вигукнула я, може, різкіше, аніж було варто. – Пробач, але в мене не вийде ні завтра, ні післязавтра, ні в будь-який інший день. Я не можу піти з тобою на побачення, Джейсоне, тому що між нами не може бути жодних стосунків.

– Але чому? Я тобі не подобаюсь? Невже у мене нема жодного шансу?

Та що ж він такий впертий-то, а?!

– Джейсоне, ти хороший, симпатичний хлопець, та, на жаль, моє серце зайняте, – видихнула я, не знаючи, чи було це хоч трохи правдою. – Тож, пробач, ми будемо тільки друзями. Мені пора йти.

Я кинулась геть, рятуючись від зайвих питань, і молилась встигнути добігти до кабінету Есмонда раніше, аніж заморожу всю академію Торенвес.