Читати книгу - "Чаротворці, Террі Пратчетт"

Ну добре, неважливо. З нього досить. Він більше не намагатиметься що-небудь зрозуміти. Він повертається додому.

От тільки чарівники ніколи не можуть повернутися додому.

Це одна з найважливіших і найглибших приказок про чарівників, і більшість із них так і не змогла її зрозуміти. Магам не дозволено мати дружину, але дозволено мати батьків, і багато хто повертається в рідне місто на Вепро-ніч або Четвер душевного пундика, щоб трішечки поспівати й відвести душу, дивлячись, як усі ті, хто ображав їх у дитинстві, сахаються, побачивши їх на вулиці.

Вона дуже схожа на іншу, яку чарівники також не здатні зрозуміти, — ту, яка стверджує, що двічі в одну річку не ввійдеш.

Експерименти з довгоногим магом і вузенькою річечкою показали, що одну й ту саму річку можна перейти тридцять, а то й тридцять п'ять разів за хвилину.

Чарівники не дуже люблять філософію. На питання «Який звук пролунає, якщо сплеснути однією рукою?» вони зазвичай мають дуже чітку відповідь — «спл».

Однак у цьому випадку Ринсвінд не міг повернутися додому, бо його дому більше не існувало. Довкола ріки Анк розкинулося місто, але цього міста він ніколи не бачив. Воно було білим, чистим і не смерділо, як вбиральня, повна протухлого оселедця.

Він приземлився на колишній площі Розбитих Місяців, де на нього очікувало чергове здивування. Ринсвінд побачив фонтани.

Звісно, фонтани там були й раніше, але вони радше сочилися, ніж переливалися, а їхня вода нагадувала ріденький суп.

Він ступав на молочно-білі плити з невеликими блискучими камінцями. І хоча сонце ще лежало на горизонті, як половинка грейпфрута, що залишилася зі сніданку, довкола майже нікого не було. Зазвичай Анк був запруджений народом, і колір неба сприймався більшістю як незначна фонова деталь.

Над містом маслянистими кільцями вився дим, виходячи з корони пекучого повітря, що увінчувала Академію. Окрім нього і фонтанів тут нічого не рухалося.

Ринсвінд завжди дуже пишався тим фактом, що він відчував самотність навіть у місті, сповненому людьми. Але тепер, коли чарівник дійсно залишився один, він сприймав цю самотність як ніколи гостро.

Він згорнув килим, перекинув його через плече й попрямував до Академії вулицями, що кишіли привидами.

Вітер похитував розчахнуті ворота.

Більшість будівель була напівзруйнована закляттями, що не влучили в ціль або відбилися рикошетом від інших будинків.

Вежа чаротворства (занадто висока, щоб бути справжньою) здавалася неушкодженою. Натомість Вежа мистецтв...

Схоже, що половина магії, яка призначалася вежі навпроти, відбилася й влучила в неї. Частинами вона поплавилася й почала текти, місцями світилася, деякі часточки перетворилися на кристали, а інші так викривилися, що, судячи зі всього, вийшли поза межі звичних трьох вимірів. Каміння, з яким так обійшлися, викликало в Ринсвінда жалість і сум. По суті, вежа піддалась усім можливим тортурам, однак чомусь так і не розвалилася. Вона мала настільки понівечений вигляд, що, схоже, на неї відмовлялася діяти навіть гравітація.

Ринсвінд зітхнув і, обігнувши підніжжя вежі, рушив до бібліотеки.

Точніше, туди, де колись була бібліотека.

Ще виднівся арковий прохід, та й більшість стін залишилася на місці, але дах обвалився всередину, і все почорніло від сажі.

Ринсвінд стояв і довго мовчки дивився на руїни.

Тоді він кинув килим і побіг, спотикаючись і ковзаючи на камінні, що наполовину перегородило прохід. Воно досі було теплим. То тут, то там диміли уламки книжкових полиць. Випадкові спостерігачі побачили б, як Ринсвінд метушиться туди-сюди поміж тліючих куп, відчайдушно порпаючись у них, відкидаючи вбік обгорілі меблі й відтягуючи уламки даху з якоюсь нелюдською силою.

Вони б помітили, як раз чи два той зупиняється, щоб перевести подих, а потім знову пірнає в купи сміття, ріжучи руки об уламки напівпоплавленого скла від колишнього куполу на даху. Не втекло б від їхнього погляду й те, що Ринсвінд, схоже, почав схлипувати.

Зрештою його пальці наштовхнулися на щось м'яке й тепле.

Очманілий чарівник відтягнув вбік обгорілу балку, розгріб громаддя черепиці й ошелешено втупився в знахідку.

Там, напіврозчавлене балкою й запечене до коричневого на вогні, лежало велетенське гроно перестиглих м'яких бананів.

Він підняв один із них надзвичайно обережно й просто сидів, витріщаючись на банан, поки в того не відвалився кінчик.

А тоді Ринсвінд його з'їв.

— Не варто було відпускати його просто так, — заявила Коніна.

— Але як би ми його зупинили, о прекрасна волоока орлице?

— Але він може втнути якусь дурницю!

— Думаю, це дуже вірогідно, — серйозно сказав Креозот.

— Поки ми, такі мудрі, так і сидітимемо на розпеченому пляжі без їжі та води?

— Ти могла б розповісти мені історію, — запропонував Креозот із легким тремтінням в голосі.

— Замовкни.

Сериф провів язиком по губах.

— Я так розумію, навіть про коротенький анекдот не може бути мови? — прохрипів він.

— Знаєш, життя — не жарт, — зітхнула Коніна.

— Вибач, я на хвильку втратив контроль.

Тепер, коли сонце піднялося високо в небо, пляж, вкритий уламками мушель, сяяв, наче соляна мілина. При денному світлі море мало не кращий вигляд, ніж вночі. Його хвильки хлюпали, наче малов'язка олія.

Пляж тягнувся в обидва боки болісно пласкими заокругленими смугами, на яких не росло нічого, окрім кількох жмутків висохлої трави, яка виживала за рахунок водяних бризок.

Довкола не було ні сліду тіні.

— Наскільки я розумію, — сказала Коніна, — це пляж, а отже, рано чи пізно ми вийдемо до річки, отож нам потрібно лише продовжувати йти в одному напрямку.

— Однак, о чарівний снігу на схилах гори Еритор, ми не знаємо, в якому.

Найджел зітхнув і потягнувся до сумки.

— Ем, — пробурмотів він, — вибачте. З цього буде якась користь? Я вкрав її. Пробачте.

Він простягнув їм лампу, знайдену в скарбниці, і з надією запитав:

— Вона ж магічна? Я про такі чув раніше, може, варто спробувати?

Креозот похитав головою.

— Але ж ти сказав, що завдяки ній твій дід здобув спадок! — скрикнула Коніна.

— Завдяки лампі, — заперечив сериф. — Він дійсно здобув його завдяки лампі, але не цій. Та була стара й облізла, а одного дня поблизу вештався нечестивий торговець, пропонуючи людям нові лампи в обмін на старі, тож моя прабабця й обміняла ту лампу на цю. Моя сім'я зберегла її