Читати книгу - "Вітряк, Славчо Чернишев"

Від жалю Колка не зміг стримати сліз. Він нахилився, міцно поцілував товариша в чоло й заплакав. Та не час був вдаватися до ніжностей. Хлопець зрозумів, що Сашо почуває себе погано і хоче повідомити якусь важливу новину. Швидко обв'язавши друга вірьовкою, він звів його на ноги. Сашо похитнувся. Колка його підтримав.

— Зможеш сам?

— Зможу… Мене трясе…

— Тримайся!

Вони забрели у воду й попливли. Добре, що їх перестрів Максим. Він вирішив, що з Колкою щось трапилось, і кинувся його шукати. Хлопці підхопили Саша, який ледве ворушив руками, й дотягли його до джерела.

Доменіка заплакала, побачивши знесиленого друга, і ніжно схопила його за руку. Сашо заплющив очі. Він був такий щасливий і стомлений. Хлопці на руках понесли товариша до хати. Мати Доменіки натерла Саша гасом і закутала в теплу ковдру. Опам'ятавшись, Сашо глянув на них здивовано і тихим голосом, в якому пролунало нетерпіння, промовив:

— Негайно повідомте Рачева! Танкер…

— Який танкер? — схвильовано запитав Максим.

— Не знаю. Всі в печерах. І старик. Він — капітан Дарев. Диверсанти!

— Диверсанти! — схопився, немов опечений, Колка.

— Шість душ без старика. Я одного послав у пекло… — сумно сказав Сашо.

— Що вони думають робити? — запитав Колка.

— Не знаю. Поспішайте!

Так як були в мокрому одязі, Максим з Колкою щодуху помчали до вітряка, щоб сигналізувати Андрієві, їх перестрів бай Нако з рибалкою, якого дражнили Кухлем. У Максимового дядька на плечі була гвинтівка. Андрій розповів йому дещо, але не все.

— Гей, шибеники! Матері вашій ковінька! — не тямлячи себе від гніву, вигукнув капітан. — Що ви натворили, га? Сашо живий?

— Живий! Тільки що його витягли з печер, — схвильовано відповів Максим.

Хлопці розповіли про танкер. Капітан враз догадався, що бандити вирішили підірвати румунський танкер, і глянув на маяк на острові. Почекав. Маяк не блимав. Сирена мовчала.

— Біжіть! Повідомте!

І сам побіг за ними крутими схилами до вітряка. Світлові крапки й тире довели Андрія майже до божевілля. І навіщо він послухав бай Нака, вже давно треба було повідомити Рачева. Але ж Сашо… Сашо… Він кинувся з кручі вниз і, немов вітер, помчав через хвилеріз. Вартовий його зупинив, Андрій наспіх і досить нескладно розповів, у чому справа. Той не повірив. Але все-таки зняв телефонну трубку й доповів черговому. В цю мить з західного берега острова пролунали тривожні постріли. Певно, стріляв інший вартовий, який зрозумів сигнали Максима. Прийшов дозвіл, і Андрій, ледве переводячи дух, побіг до капітана першого рангу Рачева.

Ніч була темна й бурхлива. Море ревіло, жахливо завивав вітер, з бази запитали світловим семафором про подробиці. Максим відповів. Крізь бурю почувся гуркіт катерів, що вартували на рейді.

— Що ж ми стоїмо! — гаркнув бай Нако. — У вітряку, напевно, є вхід у печери!

Хлопці нашвидку вже розповіли йому, в чому справа, і він враз догадався про те, що стільки часу навіть і на думку їм не спадало.

Всі кинулись туди. Присвітили ліхтарями.

— Вогнище! Вогнище! — вигукнув Максим, раптом зрозумівши, що саме там вхід до печер.

Вони натиснули на плиту. Плита трохи зрушила з місця. Але мало. Певно, її підперли знизу великим каменем. Спробували ще раз. Марно. Бай Нако залишив Кухля стерегти з карабіном вогнище, інші вийшли надвір подивитись, що там діється.

Рівномірно гули мотори. Катери виходили в море. Раптом пролунав страшенний грім. В небо здійнявся величезний стовп вогню і навколо стало видно, мов удень. Біля Миса утоплеників горів висаджений в повітря танкер. Катери повернулись назад, тому що полум'я розійшлося по всій затоці. Від танкера відійшло кілька човнів, які вступили в одчайдушну боротьбу з вогнем і хвилями. За кілька миль далі в морі, мов п'яна, гойдалась якась шхуна.

— Моко! — гаркнув не своїм голосом Максим. — Тікають!

— Ах, матері їх ковінька! — проклинав у розпачі бай Нако. — Берегову! Берегову! Дай сигнал! Дай сигнал, чуєш?

Максим почав сигналізувати в напрямку берегової артилерії, але навкруги було видно, і промінь ліхтаря розсіювався.

— Не бачить мене, — простогнав Максим. — Коли б хоч база їм повідомила!

— Флажковим семафором! — гаркнув бай Нако.

Максим замахав руками, Андрій одразу зрозумів, що він хоче сказати, і негайно доповів капітанові першого рангу Рачеву.

Максим продовжував тривожно розмахувати руками.

Десь недалеко пролунав постріл.

Бай Нако кинувся до вітряка. За ним Максим з Колкою. Кухоль боровся з двома бандитами. Всі разом накинулись на них. Після короткої сутички бандитів скрутили. Вхід до печер був відкритий. Обережно просунувшись туди, Максим освітив темну печеру. Біля входу стояв, притулившись до стіни, мов пацюк, ще один диверсант. Це був пискливий. Угледівши хлопця, він негайно підняв руки. Максим схопив його за комір і витяг з «печі».

— Там ще хто-небудь залишився? — владним голосом запитав бай Нако.

— Ще один… — тоненько відповів пискун, і його зуби зацокотіли, як швейна машинка.

— Що він там робить?

— Хоче підпалити море…

— Воно вже горить. Гад!

Бандита зв'язали й кинули до інших, а самі причаїлися біля входу в печери. Заговорила берегова артилерія. В отворі з'явився й четвертий бандит — вусатий здоровань. Сашо відразу впізнав його.

Бандит озирнувся і саме хотів вилізти, як бай Нако гукнув:

— Руки вгору!

І добре, що відскочив убік. Здоровань випустив цілий магазин. Коли автомат замовк, бай Нако миттю вистрелив, і велетень упав долілиць. Скрутили й його. Залишили Кухля їх стерегти. Вибігли надвір.

Вся затока палахкотіла. Палаюча нафта розлилась по воді. Дув західний вітер. Полум'я просувалось усе ближче й ближче до бази й дерев'яного містечка.

— Ах, матері їх ковінька! — вигукнув з болем бай Нако. — Бачите, віслюки! Бачите! Тіштесь