Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

title=" Скоропадський П. Спогади. – С. 249. ">[205],– підсумовував гетьман. Протидіяти цьому режим не міг. Можливість запровадження надзвичайних заходів терористичного характеру, на які були швидкі більшовики та їх місцеві колаборанти, була поза розумінням гетьманських урядовців. Використання власних збройних сил проти власного ж народу було неможливе ще й тому, що української армії як такої не існувало – німці не могли дозволити собі такої розкоші. Вона перебувала в стадії організації. Ну а можливості окупаційних сил були, природно, обмежені – їх вистачало хіба для контролю над великими містами та залізницями, якими продовольство перевозилося до Німеччини та Австро-Угорщини.

Саме тому уряд УД міг діяти тільки так, як він і діяв. 18 травня голова уряду та міністр внутрішніх справ за сумісництвом розіслав «Тимчасову постанову про зміну існуючих законів про міліцію і утворення Державної варти». Головний зміст: «міську і повітову міліцію надалі, до утворення відповідних законів, іменувати державною вартою, передавши її під владу і розпорядження в адміністраційному відношенню до губерніальних і повітових старостів». На функціонування правоохоронного інституту відпустили частину 10 млн авансу МВС. Іншим документом уряд сформував структуру департаменту Державної варти, на який покладали всі обов'язки, які тільки могли, зокрема: «попередження і запобігання злочинств і охорони громадської безпеки і порядку; устрою установ варти і догляду за їх діяльністю і за правильним провадженням справ в цих установах»;… «охорони і спостереження за прикордонною смугою; постачання чужоземцям свідоцтв на проживання в межах Української Держави і висилки чужоземців»; «перевірення свідчень осіб, які іменують себе за кордоном українськими громадянами, про передачу на Україну українських громадян, які затримані за кордоном і обвинувачуються в різних злочинствах; догляду за питними та трактирними закладами»; «прийняття мір безпечності від вогню і догляду за виготуванням, зберіганням, торгівлею і перевозкою пороху і інших вибухових речей; догляду за виконанням законів і правил відносно паспортів і про втікачів і іншими, докладно зазначеними в відповідних частинах Збірника зведених законів і в особливих законах». 6 червня МВС у спеціальному листі до губернських старост та міських отаманів старостів та міських отаманів констатував: «в межах України продовжують свої події злочинні банди, грабуючи та наводячи паніку на мирних людей». Аби зупинити цю пошесть, керівництво міністерства запропонувало місцевим керівникам залучити «до цієї справи австрійські та німецькі війська».

20 червня гетьман охарактеризував ситуацію в країні у таких висловах: «Юрби темного люду, який підбурюють вороги Української Держави, що хочуть знищити українську культуру, не дати її розвитку, дбають тільки про те, щоб збільшити безладдя та анархію в державі». Практичних наслідків для означених «юрб» ця заява, рівно ж як і всі інші заяви подібного штибу, не мали і мати не могли. Лише за декілька місяців вони прийшли до влади та, у повній відповідності із передбаченням Скоропадського, знищили і правову українську державу, і українську культуру, а заразом, пограбувавши її дощенту, привели сюди звірячий окупаційний режим, який впродовж наступних десятиліть довершував розпочату «юрбами» справу.

Але це все було попереду. А тим часом 24 вересня фактичний голова уряду Василенко та міністр внутрішніх справ Кістяківський ухвалили принципово важливу «Тимчасову постанову про заходи проти осіб, які загрожують правопорядку та державній безпеці Української Держави», яка надавала право міністру та керівникам органів місцевої влади в позасудовому порядку «переводити труси та виймання у осіб, які підозрюються в виконанні вчинків, які загрожують безпеці держави та її правопорядкові», здійснювати «попередній арешт зазначених осіб» на термін «до двох місяців» (у першому випадку) та «до двох тижнів» з правом продовження до двох місяців (у випадку другому). Принципово важливі статті передбачали: «в випадкові потреби, особи, які арештовані в порядкові цієї постанови, можуть бути примусово вислані на строк до двох місяців з постійного чи останнього їх місцеперебування в ті місцевості, котрі будуть визначені Радою Міністрів по особливому представленню міністра внутрішніх справ, чи за межі Української Держави» (ст. 7) та розгляд цих представлень «в особливій нараді, яка утворюється при міністрові внутрішніх справ…».

Не допомогла справі і принципово важлива «Постанова про деякі тимчасові заходи по охороні державного порядку й громадського спокою», видана 26 липня. Згідно з нею міністрові внутрішніх справ «тимчасово» надавалося «право передавати, по згоді з міністрами юстиції та військовим, до військового суду для судження по законах військового часу, як матеріальних, так і процесуальних, справи про заподіяні приватними особами такі злочинства, які по своєму змісту виявляють дійсну небезпеку для державного порядку й громадського спокою, хоч би ці злочинства були вчинені в місцевостях, які не оголошено на військовому стані», та встановлювався порядок користування цим правом. До означених злочинів постанова відносила «всі злочинства проти державного устрою України, напад на урядових осіб цивільного відомства при виконанні або з приводу виконання ними службових обов'язків, навмисне знищення або пошкодження майна, коли таке знищення або пошкодження переслідується в порядкові державного обвинувачення, і фальшування грошових знаків».

17 жовтня задля боротьби із селянським бандитизмом уряд запровадив новий інститут – добровільні дружини. Оголошена мета – «підтримання законності та порядку». Формуватися вони повинні були «в містах представниками державної влади на місцях (міськими отаманами, губерніальними й повітовими старостами) при співучасті місцевих громадських організацій», а складатися – «з постійного складу й добровольців», які мали за обов'язок «являтися в намічений час для підготовчих муштр і по першому поклику являтися в випадкові збору дружини по тривозі». На утримання добровольців уряд асигнував 5 млн карб.[206]

Частина VIII
Наука, культура та освіта. Ідеологія процесу

Всі дослідники Української Держави дотримуються, в принципі, одностайної думки: Гетьманат був і залишається до сьогодні взірцевою інституцією в сенсі опіки над наукою, культурою та освітою. Можна сказати і простіше: ані ДО, ані ПІСЛЯ квітня – грудня 1918