Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

– «Статут губернських та повітових земельних комісій», на які покладалися «обов'язки в обсягу землеустройства», «обов'язки по завідуванню поземельним устройством сільських обивателів», обов'язки щодо «права купівлі та продажу землі», «тимчасове управління сільськими маєтками та інші міри по допомозі успіхові сільського господарства», а також право «тимчасового управління земельним майном… через здачу маєтків в оренду, чи господарчим засобом… як на прохання їх власників», так і у випадку фізичної відсутності останніх; – «Закон про утворення тимчасових земельно-ліквідаційних комісій», на які було покладено обов'язки по розгляду скарг «власників, володарів та орендарів землі та промислових підприємств, які знаходяться поза містами та містечками», права яких були порушені «земельними комітетами, робітничими радами, військовими та селянськими депутатами, військово-революційними комітетами і їм подібними організаціями та інституціями, що виникли після 1 березня 1917 р.»[201]. 22 липня «антинародний» режим відмовився від формування «дружин для сільськогосподарських робіт із безробітних», 11 листопада схвалив проект аграрного міністерства про створення Особливої наради із земельної реформи, 22 листопада – ухвалив її персональний склад; і це, підкреслюємо, за три тижні до формального зречення гетьмана та уряду від влади! 29 жовтня Скоропадський звернувся «до громадян України» з поясненням логіки своїх дій в аграрній сфері. Означивши головну мету реформи як «постачання через продаж землі малоземельним селянам і козакам України й утворення дрібних, але економічно міцних, селянських і козацьких господарств на Україні», заявив наступне: «підготовчі роботи наближаються до кінця, і через це Ми находимо тепер можливим почати здійснення земельної реформи; але для того, щоб питання такої першорядної ваги було вирішено найбільш згідно з потребами людності, Ми вважаємо потрібним запросити до вироблення головних основ земельної реформи й тих законодавчих заходів, котрі повинні бути й доповненням і розвитком, представників всіх клас людності, заінтересованих у цих справах. Ми порішили, – повідомляв голова держави, – з цією метою скликати особливу нараду, в котрій Ми особисто будемо головувати.

Завдання наради – «вироблення аграрного закону на головних основах, зазначених в грамоті Нашій від 29 квітня цього року, а саме»:

– відповідальність за реформу бере на себе уряд,

– «повинно бути утворено державний земельний фонд за кошт земель скарбових, церковних і частини приватних власників»,

– «реформа повинна бути проведена без порушення інтересів приватних осіб, з оплатою по належній оцінці всього майна, що поступає в Державний земельний фонд»,

– «реформа не повинна зробити шкоди цукровій промисловості, цьому головному джерелу багатства України»,

– «поруч із земельною реформою особлива нарада повинна виробити низку заходів для розвитку на Вкраїні промисловості».

І це ще не все! «Нарешті ця нарада,– писав гетьман у зверненні до громадян, – повинна виробити законопроект про меліоративний кредит, про сільськогосподарський дрібний кредит, про підземні надра і деякі інші законопроекти, зв'язані з земельною реформою».

Ще один головний «месідж» документа звучав так: «Разом із цим Мною доручено Раді Міністрів виробити закон про Український Сойм».

Годі й говорити, що більшість завдань, поставлених Скоропадським, не реалізована в Україні й до сьогодні…

13 листопада встигли ще й оприлюднити «Закон про порядок продажу за посередництвом Державного земельного банку казенних оброчних статей та про передачу банком земельних ділянок у власність держави». Суть викладено в першій статті, згідно з якою «казенні оброчні статті, здатні для того, щоб закласти на них малі господарства, призначаються для продажу хліборобському населенню і на цю мету передаються з відання Міністерства земельних справ у власність Державного земельного банку та поступають в склад Земельного фонду і банку для розробу на загальній підставі статуту цього банку». Закон переводив у власність держави окремі землі, «відносно яких міністр земельних справ визнає, що вони через своє культурне, промислове або ж господарське значення підлягають залишенню у складі державних земель та в завідуванні Міністерства земельних справ».[202]

Попри всі зусилля нової державної адміністрації та військового командування окупаційних сил, ситуація в країні залишалася важко керованою. Не перебільшуючи, можна констатувати, що влада вищих органів державного управління нагадувала шагреневу шкіру: практично вона поширювалася хіба що на Київ, на деякі великі міста та місця дислокації австро-німецьких частин. Причини утворення вакууму навколо режиму загальновідомі. Перша – військово-політична катастрофа, яка врешті-решт таки спіткала країни Почвірного союзу. Друга – неможливість відновити в Україні відносини власності в основному секторі економіки – аграрному, який був безповоротно зруйнований законодавством УЦР. Селянство загалом надзвичайно вороже поставилося до декларації про відновлення приватної власності на землю, яка містилася в гетьманській Грамоті[203]. Ще одна причина зоологічного несприйняття режиму з боку абсолютної більшості сільського населення – реквізиції продовольства та збіжжя, які здійснювала адміністрація Скоропадського за прямої участі німецьких та австрійських військ. Наслідок не забарився: вже влітку на території України діяло більше 1 тис. озброєних селянських бандформувань[204]. «…Почалося спочатку бродіння, дрібні заворушення, а потім з'явилися вже банди, непогано озброєні, деякі мали навіть гармати, і все це починало з того, що знищувало вогнем і мечем усяку скільки-небудь велику власність, не тільки поміщицьку, але й хліборобів-власників… Звірство цих зграй було неймовірне»