Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Люди відкривали свою планету, на якій вони заявилися, спільно. Гуртом. Їх постійно манило за обрій: а що там? Що далі? Які моря-океани? А раптом там… кінець світу?

З «паспортних» даних планети Земля.

Площа планети — 510 мільйонів квадратних кілометрів. З них — 149 мільйонів квадратних кілометрів займають материки, а 361 мільйон — океани. (Швидше за все наша планета мала б зватися не Земля, а — Вода).

Плюс п’ять мільярдів тонн важить «газова шуба» Землі — атмосфера. (А повітря нам здається таким легким, майже без ваги!)

На висоті 100 км від поверхні Землі знаходиться 0,0001 відсоток всієї маси атмосфери.

На висоті 300 км — таке розрідження, що одна молекула повітря, перш, ніж зустріти іншу, пролетить добрий десяток кілометрів. А далі й молекул не зустрінеш — вічний холод і морок.

Це наш дім, вельми слабенько захищений на випадок всесвітнього лиха. Та й від катастроф теж.

І все ж, все ж — це наше єдине пристанище у ворожому, безповітряному просторі Космосу, де панують пітьма і жахливий холод…

Все в Космосі безперервно рухається. Ще Декарт свідчив: матерія, матеріальний простір, що заповнює всю безмірну довжину, ширину і глибину Всесвіту, постійно знаходиться в русі, взаємодіючи між собою при контакті. Взаємодія матеріальних часток підкоряється основним законам. Космічні об’єкти не можуть стояти на одному місці. Завжди знайдеться тіло, що притягує будь-яку зірку, галактику чи космічний корабель. До всього ж у Всесвіту немає центру. Зорі нам лише здаються непорушними, тоді ж як насправді вони перебувають у вічному русі, швидкість їх — колосальна, але вони так далеко від нас, що здаються нам нерухомими. І все небо, яке ми бачимо над головою, обертається — тому, що обертається Земля. А Земля, обертаючись навколо своєї осі, робить повний оберт за добу.

Вона також а) обертається навколо Сонця, роблячи повний оберт за один рік, або за 365 діб; б) рухається в складі Сонячної системи по дуже довгій орбіті приблизно за 226 мільйонів років (тривалість цієї мандрівки називається галактичним роком); в) рухається разом з Молочним Шляхом навколо центра мас Місцевої Групи Галактик, що знаходиться в нашому кутку Всесвіту; г) рухається разом з Місцевою Групою Галактик в хаббловському потоці галактик у Всесвіті, що породжений Великим Вибухом і який все ще розширюється.

Ось які ми, земляни, мандрівники. Ми рухаємось разом з матінкою Землею в космосі щодня, щогодини, щомиті — все життя. І людство буде рухатися в космосі щомиті доти, доки нестиметься в космосі наш спільний дім — планета Земля.

«Природа щедро обдарувала людство всім, що необхідно йому для існування. Людина вміло чи невміло пристосувалась до її умов, часом і до її примх і нам здається, що ми вивчили нашу планету вздовж і впоперек. А вивчивши, освоївши її природні ресурси, покорили глибини океану і заходилися підкорювати космос. На поверхні землі людина проклала дороги і залізниці і все інше — це наша голуба планета терпить. Але чи не запишалася людина від своїх успіхів, поблажливо називаючи її «бабусечкою Землею»? Сили природи ще до кінця не підвладні людству, неспокійна Земля сильніша нас. Бувають такі трагічні ситуації й обставини, коли людина зовсім безсила що-небудь вжити для свого рятунку» — «100 великих катастроф».

Як тут не згадати міркування професора Челленджера з оповідання Конан Дойля «Коли Земля скрикнула».

«Земля, на поверхні якої ми живемо, сама по собі живий організм, який володіє дихальними шляхами і нервовою системою, а харчується вона космічним ефіром».

Аби підтвердити своє припущення, професор вирішив зробити планеті укол з допомогою певного бурового обладнання. І коли гострий бур угвинтився в глибину планети, почувся жахливий крик, що з Англії докотився навіть до Франції. А з пробитої шахти вихопився фонтан липкої темної маси — крові планети. Рана, завдана планеті, невдовзі затяглася, але Земля довго не могла заспокоїтись, розгнівавшись на людей… Вона гнівається й досі, час од часу застерігаючи людство різними повенями, землетрусами, виверженнями вулканів, тайфунами, які забирають багато людських життів. Застерігає, що довго терпіти нерозумні вчинки людей вона не буде…

Проте людство на ті застереження все ще не звертає уваги.

«Бабусечка Земля» все ще застерігає… Все новими і новими катастрофами, одна одної жахливішими, часом просто руйнівними… Людство поки що й не думає схаменутися.

Про величину катастрофи судять по кількості жертв і за розмірами завданих збитків.

Процитуємо ще із згадуваної книги «100 великих катастроф»:

«Про давні катастрофи немає точних даних, але перша — достовірно відома катастрофа, що спіткала людей, — відбулася біля одного мільйона років тому. Це трапилося в сухому руслі одної з річок в Ефіопії. Несподівана повінь застала зненацька групу людських предків, може й окрему сім’ю. В 1975 році їхні рештки були знайдені під чорними відкладами. За цією катастрофою трапилися тисячі інших…»

Тривають вони й нині.

Найдавнішою з найтяжчими наслідками прийнято називати всесвітню повінь (за міфами різних народів, той чи той бог, розгнівавшись на людей за їхні вчинки, вирішує вигубити рід людський).

«І прибула вода, і сильно збільшилась вона на землі… І дуже-дуже вода на землі прибула, і покрились усі гори високі, що під небом усім. На п’ятнадцять ліктів вода угору прибула — і покрились гори. І вимерло всяке тіло, що рухається по землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна людина. Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі — вимерло було. І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до