Читати книгу - "Містер Мерседес"

він мусить погодитися. Вдова пояснює йому про чорні джипи, які вона

спостерігала («Із затемненими вікнами, крізь які нічого не побачити, точно як у “24”[192]») і розповідає про їхні спеціальні антени. Вона

називає їх «мітелками» й показує, помахуючи туди-сюди рукою.

— Угу-угу, — киває Ходжес. — Дозвольте, я собі це занотую.

Перегорнувши одну сторінку записника, він записує на новій: «Мені треба

вшиватися звідси».

— Це гарна ідея, — каже вона з сяючими очима. — Я тільки хотіла сказати

вам, детективе Ходжес, як мені було шкода, коли вас покинула ваша

дружина. Вона ж пішла від вас, правда?

— Ми погодилися розлучитися, — відповідає Ходжес з доброзичливістю, якої

не відчуває.

— Так приємно познайомитися з вами особисто й дізнатися, що ви тут пильно

дивитеся на повні очі. Ще печива?

Ходжес дивиться собі на годинник, закриває записник і підводиться.

— Радо б, але мушу вже йти. Маю домовленість опівдні.

Вона озирає його габарити й питає:

— З лікарем?

— З хіропрактиком.

Вона насуплюється, обличчя перетворюється на горіх з очима.

— Подумайте краще, детективе Ходжес. Ці спиноломи небезпечні. Є люди, що

лягали на їхні столи й більше ніколи не могли ходити.

Вона проводжає його до дверей. Щойно він ступає на ґанок, вона каже:

— Я б перевірила ще й того морозивника. Цієї весни здається, ніби він

весь час поблизу. Ви вірите, що в морозивній фірмі Льоба перевіряють

людей, яких вони наймають кермувати отими їхніми маленькими фургончиками?

Я маю надію, що так, бо цей їхній виглядає підозріло. Він може бути

підаростом.

— Я впевнений, що їхні водії мають рекомендації, але все одно придивлюся.

— Ще одна гарна ідея! — вигукує вона.

Ходжес уявляє собі, що він робив би, якби вона раптом простягнула довгу

коцюбу, як у тих древніх водевілях, і спробувала засмикнути його назад

досередини. Йому спливає дитячий спогад: відьма у казці про «Ганзеля й

Ґретель».

— А також — я щойно лише про це згадала — я бачила кілька інших фургонів

недавно. На вигляд вони ніби розвізні фургони — на них написані назви

компаній, але ж будь-хто може підробити назву компанії, як ви гадаєте?

— Таке зажди можливе, — каже Ходжес, спускаючись по сходинках.

— Вам варто також зайти до сімнадцятого номера, — показує вона вниз із

пагорба. — Це майже в самому низу Ганновер-стрит. До них часто пізно

ввечері приїздять люди й там грають гучну музику. — Вона нахиляється в

одвірку вперед, мало не кланяється. — Там може бути якесь кубло. Як оті

наркопритони.

Ходжес дякує їй за пораду й важко чалапає через вулицю. «Чорні джипи й

той парубок, Містер Смаколик, — думає він. — Плюс якісь розвізні фургони, повні терористів Аль-Каїди».

На протилежному боці вулиці він знаходить татуся, який сидить удома, на

ім’я Алан Бовфінгер.

— Тільки не плутайте мене з Ґолдфінгером[193], — каже той, запрошуючи

Ходжеса посидіти в одному з садових шезлонгів ліворуч від його будинку, де приємний холодок. Ходжес радо приймає це запрошення.

Бовфінгер розповідає йому, що заробляє собі на життя, вигадуючи тексти

для привітальних карток.

— Я спеціалізуюсь на дещо їдких. Як ото, коли на обкладинці читаєш: «З

Днем народження! Хто на світі всіх гарніший?», а коли відкриваєш — там

усередині шматочок фольги з тріщиною посередині.

— Невже? А яка в цьому ідея?

Бовфінгер піднімає вгору руки, немов беручи слова в лапки:

— Не для вас, але ми вас все одно любимо.

— Доволі недоброзичливо, — дозволяє собі зауважити Ходжес.

— Правда, але в кінці там написано «з любов’ю». Саме завдяки таким речам

і продаються картки. Спершу вколоти, потім обійняти. А щодо вашої

сьогоднішньої мети, містере Ходжес… чи мені краще називати вас

детективом?

— Тепер уже просто містером.

— Я не бачив нічого, окрім звичайного дорожнього руху. Ніяких повільних

проїздок, хіба що коли хтось шукав адреси, та фургона з морозивом після

закінчення занять у школі. — Бовфінгер пускає під лоба очі. — Ви

наслухалися повні вуха від місіс Мельбурн?

— Ну…

— Вона є членом НКРАФ, — каже Бовфінгер. — Це розшифровується як

Національний комітет з розслідування атмосферних феноменів.

— Щось пов’язане з погодою? Торнадо, формації хмар?

— Летючі тарілки, — Бовфінгер здіймає руки до неба. — Вона вважає, що

вони походжають серед нас.

Ходжес промовляє дещо таке, що ніколи б не злетіло з його губ, аби він

усе ще перебував на дійсній службі в поліції і провадив зараз офіційне

розслідування:

— Вона вважає, що Містер Смаколик може бути підаростом.

Бовфінгер регоче, аж поки сльози не починають бризкати йому з очей.

— О Боже! — скрикує він. — Той парубок їздить тут уже років п’ять чи й

шість, водить свій фургончик, теленькає своїми дзвіночками. Скільки

підарів він зажарив за весь цей час, як ви гадаєте?

— Не знаю, — каже, підводячись, Ходжес. — Десятки, мабуть.

Він простягає руку, і Бовфінгер її потискає. Ходжес робить ще одне

відкриття про своє пенсіонерське буття: його сусіди — особистості, і вони

мають власні історії. Деякі з них навіть цікаві.

Коли він ховає свій записничок, на обличчі Бовфінгера раптом з’являється

тривожний вираз.

— Що? — відразу ж запитує з цього приводу Ходжес.

Бовфінгер показує пальцем через вулицю і питається:

— Ви ж не їли її печива, авжеж ні?

— Йо? А що?

— Я б на вашому місці кілька годин тримався поблизу туалету.

6

Коли він повертається до себе додому, стопи в нього бринять, щиколотки

співають високе «до», а на автовідповідачі блимає вогник. Це Піт Гантлі, і голос у нього збуджений.

— Передзвони мені, — каже він. — Це неймовірно. Хай мені всратися, це

просто нереально.

Ходжес раптово відчуває ірраціональну впевненість, що Піт і його по суті

новенька напарниця Ізабель прицвяшили, врешті-решт, Містера Мерседеса.

Він відчуває глибокий укол ревнощів, і як не дико — але це правда —

злості. Він клацає номер Піта на швидкісному наборі, серце в ньому

калатається, але його дзвінок спрямовується просто на голосову пошту.

— Отримав твоє повідомлення, — каже Ходжес. — Передзвони, коли зможеш.

Він вимикає телефон, потім сидить недвижно, барабанячи пальцями про

краєчку письмового столу. Він запевняє себе, що не має значення, хто саме

впіймав того сучого сина психопата, але воно ж має. Крім всього іншого, це мусить