Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"

«Чи зустріли б ви квітами російські танки?»

Так

Ні

Ось справжнє чесне питання, на яке потрібна чесна відповідь. Усе інше — від лукавого.

9 лютого 2014 р.

Кінець історії — це початок нової антропології, психології, геодезії та картографії.

12 лютого 2014 р.

Був березень 2014 року. Крига на великій ріці скресла. За течією Дніпра, виблискуючи на ранковому сонці, плив самотній золотий унітаз. Десь у районі метро «Видубичі», вийшовши на берег річки, стояли сумні тітушки, голодні бійці «Беркута», дезорієнтовані працівники прокуратури, міліції та СБУ та пригнічені бюджетники Сходу й Півдня. На їхніх шиях висіли хрестики, але це не заважало їм плакати за своїм ідолом. Вони заламували руки й голосили: «Выдыбай, Батя! Выдыбай, Батя! Батя, мы старались!...»

Золотий унітаз плив на південь. Над Конча-Заспою спалахнула червона заграва народного гніву. Починалося нове життя.

16 лютого 2014 р.

Щойно зрозумів, яка думка постійно сидить у голові Я-ча. Одна-єдина. Навколо неї наростають всі інші мисленнєві утворення, але ця — головна.

«Они хотят забрать мои деньги...»

Так, він боїться за безпеку і життя. Але він про це не думає — просто боїться. Панічно. Але це не думки. Думка одна. Нею просякнуте все його єство.

«Они хотят забрать мои деньги...»

От ми з вами — всі разом і кожен окремо — хотим забрать его деньги. А деньги-то нам как раз его и не нужны.

Цікаво, йому хтось намагався донести нашу позицію: «Виктор, нам не нужны твои деньги».

От хтось із опозиції на численних переговорах за весь цей час міг йому сказати:

«Вікторе Федоровичу, нам не потрібні ваші гроші. Відставка. Гарантії. Межигір’я — ваше. Бувайте там, якщо не боїтесь. Гроші — ваші. Вкладайте їх. Займайтеся бізнесом. Купіть собі автобазу. Що завгодно. Просто йдіть.»

І от я переконаний, що ніхто з них не сказав цих простих слів. Бо всі вони ходять до нього як до тирана. Навіть Тирана. Але цих простих слів йому ніхто не сказав. Ніхто не згадав: він сирота з дитячого будинку і ніколи не припиняв ним бути. Сирота, який виліз на самий вершечок харчового ланцюга. Пройшов через школу приниження. Спочатку принижували його. Потім принижував він. От він нагріб, віджимав, крав, під матрац ховав, між ногами тримав свої капітали, як голодні діти скоринки хліба і кубики рафінаду. І не хоче тепер віддавати. Це природно. Такий звичай у його середовищі: жерти в одне горло і не ділитись. Хто йому пояснить, що ми не зазіхаємо на його рафінад? Хто йому пояснить, що нам просто потрібна його відсутність? Хто йому пояснить, що нам потрібна його присутність деінде, тільки не тут? Хто йому пояснить, що він жертва сумної історії торжества негативного відбору і що ця історія закінчилась?

Йому треба сказати ці прості слова. Не зі сцени Майдану. Не в інтерв’ю для телеканалу «Руставі». Не в розмовах із Маккейном. А просто дивлячись в очі і витримавши погляд.

І от я не уявляю, що у когось із трьох лідерів опозиції або численних олігархів знайдуться сили сказати йому ці прості слова. Тому я буду першим:

— Виктор, нам не нужны твои деньги.

17 лютого 2014 р.

— Люди Майдану завжди можуть втекти в Нарнію, Вікторе Федоровичу. Шафи є, шухляди є, криївки є, внутрішня еміграція є, зовнішня еміграція є, Інтернет є, психлікарні є, тюрми є, цвинтарі є... А куди ви втечете від Майдану, Вікторе Федоровичу?

22 лютого 2014 р.

Колись, у далекому майбутньому, через сто або двісті років, українські діти перегортатимуть свої підручники з історії, де буде така тема: «Українська революція 2013-2014 року. Десовєтизація. Декриміналізація. Люстрація». А в темі буде параграф: «Як усе починалось». І ось у цьому параграфі, я переконаний, буде цей ФБ-статус Мустафи Найєма. Як у сучасний підручниках — цитати з літописів, хронік, документів, декларацій, заяв, маніфестів, протоколів, відозв та іншої історичної документації.

І от коли мені кажуть «Не перебільшуйте ролі соціальних мереж. Менше сидіть в Інтернеті», я згадую цей приклад у якості контраргументу і відповідаю: «Я не перебільшую, але й ви не применшуйте».

— Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами «Я готов». Как только наберется больше тысячи, будем организовываться.

4 квітня 2014 р.

Завен Баблоян вчора написав, мовляв, потрібна назва для нашої революції і недостатньо називати її «Євромайданом» і «Революцією Гідності» — потрібне якесь потрапляння в десяточку. Як було із «Помаранчевою революцією» чи «Революцією на граніті».

Я спочатку подумав, що можна було би прив’язатися до якогось предмета — балаклави, шини, бейсбольної біти. Революція біт і шин, бітте шьон. Або до якоїсь людської якості. Революція терпіння. Революція впертості.

Але все це не те, бо не окреслює явища вповні, торкаючись якогось лише одного аспекту.

А щойно я згадав про свої переживання і про один невеличкий факт зі свого перебування на Майдані.

Так-от, за весь час я не випив жодної