Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

Після стількох пригод я прагнув тільки спокійного, тихого життя у власній хатині. В мене швидко з'явився план. В Андернаху найприбутковішим заняттям було транспортування плотів у Голландію. Звідси по Рейну спускали кругляки, з яких голландці будували дамби та кораблі. Я записався веслярем на один з таких плотів. У веслярів гарна зарплатня: 30 філерів на день, хліб, сир, суха риба та кухоль пива. Я ніколи не пив свого пива, завжди продавав його товаришу за три філери, який пив удвічі більше від мене. Я пив тільки воду.

Коли при сильному вітрі плоти прибивало до берега і веслярі лаялись, як чорти за тяжкі свої зусилля, я нагадував, що не личить доброму християнинові гнівливе лихослів'я. Коли вони в час відпочинку збиралися в коло, грали в кості і кликали мене, я казав, що дев'ята заповідь каже: «Не жадай добра ближнього свого».

Глузування інших веслярів привернули увагу господаря.

— Що ж ти, хлопче! — звернувся він до мене. — І не п'єш, і в кості не граєш, і не лаєшся? Ти ж до біса благочестивий! Тоді в Німвегені я тебе продам втричі дорожче за інших пройдисвітів.

— Ви продасте нас в Німвегені? — спитав я здивовано.

— А якого ж біса з вами робити? Вниз по течії пліт вас понесе, а назад? Чи ж на горбу своєму мені всю братію тягти? Не бійся нічого. На березі вже чекають купці. Один купить плота, а інший — веслярів. Що дістану за людей, тим ділюся.

— А що вони роблять з веслярами?

— Ну точно не ковбасу! Голландці люблять корабельне ремесло, але самі стають лише капітанами та керманичами. Та й вояками люблять бути, але тільки в якості командира чи коменданта. А матросів та солдатів вони серед інших набирають. Для цього згодяться і простаки-іноземці. Їх вони і купують. Ось такі вони, голландці. Ти тільки скажи, що тобі до душі ближче: матросом бути чи сухопутним щуром?

— Скажу вам правду, господарю! — відповів я йому. — Бо дав я обітницю більше ніколи не брехати. Годі з мене військової служби. Я пролив багато крові, і вона давить мою душу. Не хочу більше бути солдатом, краще присвячу себе морю.

— Ну ти й телепень! Адже лізеш в саме пекло! Голландці воюють у морі, а не на суші. Тут вони тримають солдат лише для того, аби було кому якусь фортецю голодом взяти. Вони ніколи не воюють. Голландському солдату можна тільки позаздрити. Нехай мене дідько візьме, як ти за рік до капрала не дослужишся! Ким ти був дотепер?

— Унтер-офіцером артилерії.

— Так ним ти і там зможеш бути.

— Так, але що там роблять гармаші-унтери, як їм нікого не треба вбивати?

— Є в них достатньо роботи. В неділю вони запускають феєрверки, а в будні їх споряджають.

Так я став гармашем-унтером у місті Німвеген. За мене заплатили шістдесят талерів, і половина дісталась мені.

Народ цей був мені до душі. Не було тут нічного галасу та пиятик. Безголові юнкери та студенти не бігали за жінками містян. Не було і бійок між солдатами та містянами, ба більше, по неділях всі разом ішли до церкви. А ввечері всі разом пили в пивницях.

Солдатам навіть дозволялось працювати у вільний від служби час. А можливість така тут була, бо все місто Німвеген було величезною тюльпановою плантацією.

Всі ми знаємо, що не тільки в Європі, але і в країнах турецького султана, можуть пережити загибель усіх рослин, якщо тільки на ринку будуть цибулини голландських тюльпанів. Я не скажу, що інші квіти не важливі, однак перевага завжди надавалась тюльпанам. Один тюльпан — мірка пшениці. Однак і серед тюльпанів існує своя ієрархія. Є серед тюльпанів герцоги та князі, котрі по кишені тільки королям та султану.

Ось і я влаштувався садівником до однієї багатої вдови, бо служба унтер-офіцера залишала мені багато вільного часу.

Кожного ранку вона виходила подивитись на нерозкриті тюльпани, а потім в обід, коли вони розкривалися.

А от я ніколи не бачив її обличчя відкритим. З-під її очіпка виднівся лише кінчик носа. Я тільки по статурі здогадувався, що вона молода. Якщо вона зверталася до мене, то робила це так тихо, наче боялася, що я її почую.

Вона мала бути надзвичайно заможною, судячи з її колекції тюльпанів та іншого добра.

Та не тільки в квітах було її багатство. Торгівля мушлями приносила велетенський прибуток.

Вся Голландія займалася цим промислом. Звідси мушлі потрапляли до Франції та Англії.

На великих аукціонах знатні пани мало не билися через «spondilus Regius»[57], «закручену блискавку», «райдужне морське вухо», «вавилонську вежу», або «фараонів тюрбан»: давали за екземпляр сто, і навіть двісті талерів. За «Scalaria Preciosa»[58] ціна виростала до ста цехінів. Мушлі були дорожчі від перлів.

Колишній чоловік моєї вдови приділяв найбільшу увагу саме цьому виду торгівлі. Скалярії, котрими в нього був забитий ящик, коштували стільки