Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Він повернувся до Будинку Марса, де ruffiana Джульєтта неохоче погодилася дозволити йому необмежений доступ до резиденції пам'яті, бо вона також сподівалася на пробудження сонної пані, на те, що вона зможе працювати, як справжня куртизанка, а не стоятиме, як укопана статуя, що вміє говорити. Тут іль Макієве тлумачення прикмет виявилося точним. Коли вони залишилися наодинці, він легенько підвів її за руку до ліжка із завісою на чотири боки, що на французький штаб було облямоване голубим шовком і оздоблене золотими ліліями з трьома пелюстками. Була вона височенькою. І все б нічого, якби вона лягла. Він ліг біля неї і почав голубити її золотаве волосся і шепотіти їй на вухо запитання, там часом розстібаючи її гаремний корсаж. Перса мала невеликі. І це було добре. Руки тримала притисненими до талії і не пручалася його руці. А коли почала розповідати історії, заховані в її голові, то здавалося, що звільняється від якогось тягаря, а в міру того як вага спогадів меншала, легкість її духу зростала.

— Розкажи мені геть усе, — шептав іль Макія їй на вухо, коли знову і знову цілував її груди, — і тоді та станеш вільною.

Після збору повинности (сказала резиденція пам'яті) всіх дітей відвели до Стамбула і розподілили між хорошими турецькими сім'ями, аби діти прислуговували їм, вивчали турецьку мову й тонкощі мусульманської віри. Потім настав час військової муштри. Перегодя хлопців забирали як пажів до імперського сералю і давали титул Ich-Oghlan або ж віддавали до загонів яничарів як Ajem-Oghlan недосвідченими рекрутами. У віці одинадцяте років герой, могутній завойовник, Володар Чарівного Списа і найвродливіший чоловік у світі, став, дякувати Богу, яничаром — найвидатнішим яничаром в усій історії яничарів. О безстрашні яничари османського султана, нехай ваша слава шириться по всіх усюдах! Вони не були турками, але стали опорою турецької імперії. Туди, щоправда, не приймали євреїв, бо їхня віра була надто міцною для навернення; не брали циган, тому що вони були мерзотниками, та й годі; також ніколи не брали румунських молдаван та валахів. Але в часи героя валахам, хоч як крути, таки довелося повоювати під проводом короля Влада Дракули, Саджателя-на-палю.

Увесь, час поки резиденція пам'яті розказувала йому про яничарів, іль Макієва увага була прикута до її губ. Вона розповідала, як оголених бранців оглядали після прибуття до Стамбула, а він думав лишень про красу її уст, які весь час вимовляли французьке слово nus[41]. Вона розповідала про їхнє навчання у м'ясників та садівників, а він далі стежив за обрисами її губ та рухами вказівного пальця, коли вона вимовляла слова. Вона сказала, що у них забирали їхні імена та прізвища, і вони ставали Абдулами або Абдулмомінами чи кимось іншими, де перший склад абд означав раб, а також вказував на їхній статус у суспільстві. Але він не переймався деформацією цих молодих життів, він думав лишень про те, що йому не подобаються обриси її уст, коли вона вимовляє орієнтальні склади. Не втримався і поцілував у кутики її уст, а вона розповідала йому про Головного Білого Євнуха та Головного Чорного Євнуха, які готували хлопців до імперської служби, казала, що герой, себто його друг, розпочав свою кар'єру з нечуваного для бранця ранґу головного сокольничого. Усвідомлював, що його безвісти пропалий друг, хлопчина без дитинства, зростав, коли вона говорила, зростав у її розповідях, маючи те, що діти мають замість дитинства, коли не мають дитинства, і перетворювався на чоловіка або ж на те, чим стає дитина без дитинства, коли виростає, ну, можливо, на чоловіка без чоловічности. Аякже, Арґалія набував військових навиків так, що інші чоловіки захоплювалися ним, а також боялися його, бо він згуртував довкола себе добірне товариство молодих бійців із забраних дітей з усіх європейських околиць, серед інших чотирьох швейцарців-альбіносів на ймення Отто, Ботто, Клотто та Д'Артаньян, найманців, захоплених у полон під час битви і проданих на невольничому ринку у Танжері, а також несамовитого серба на ймення Костянтин, якого захопили під час облоги міста Ново-Брдо. Однак, незважаючи на серйозність інформації, він поринув у спогади, стежачи в ході розповіді за мімікою резиденції пам'яті. Авжеж, Арґалія десь таки зростав і досягав великих звитяг, і вся ця інформація була цікава і йому потрібна, але він не відривав погляду від вигинів губ і обрисів щік, чітких рухів язика і щелепи та сяйва алебастрової шкіри.

Інколи у лісі поблизу ферми у Перкуссині він любив полежати на встеленій листям землі і слухати двонотну пісню пташок: високо-низько-високо, високо-низько-високо-низько, високо-низько-високо-низько-високо. Інколи біля лісового струмка він спостерігав за плином води по гальковому руслу, за невеличкими коливаннями води то вгору, то вниз. Все це дуже нагадувало жіноче тіло. Якщо пильніше придивитися до води, то можна помітити, що вона рухається відповідно до ритму світу — глибинного ритму, відповідно до музики в музиці, істини в істині. Він вірив у приховану істину так, як інші вірять у Бога або ж у любов, вірив у те, що істина, фактично, завжди прихована, що все очевидне, явне, неприховане обов'язково є якимось видом обману. Як людина точности, завжди хотів точно схопити приховану істину, розгледіти і покласти на місце істину поза поняттями правильного та помилкового, поза поняттями добра і зла, поняттями прекрасного і бридкого, котрі були поверховими аспектами обману світу, майже нічого не маючи спільного зі справжньою влаштованістю речей, оскільки були відірвані від предметности таємних кодів, схованих форм і таємничости як такої.

У тілі цієї жінки також була загадка. Вона була вочевидь заглибленою у себе, її внутрішнє «я» було стерто або ж заховано у її нескінченній розповіді, у цьому лабіринті з кімнатами-історіями, де цих оповідей ховалося значно більше, ніж йому хотілося почути. Така собі смачненька сновида. Геть чисто спустошена. Ці завчені слова, що