Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

— Я — сама абсурдність, — казав він сам собі. — Тарган у паруючому гівні має більше значення, ніж я.

Багато років потому, коли він зустрів Кара Кьоз, забуту могольську принцесу, і його життя нарешті набуло значення, наперед приготованого долею, в її очах він угледів відчай покинутого і зрозумів, що їй також довелося зіткнутися з повною абсурдністю людського становища. Тому, а може, і з іншої причини він її покохав. Так, він мав також інші причини.

Туман навколо нього густішав, збирався біля його очей, носа та горла. Йому здалося, що він задихається. Мабуть, я помираю, подумав він. Його воля зламалася. На що б не рокувало його провидіння, він прийме. Він ліг у своєму маленькому човні, і йому пригадалася Флоренція, він побачив батьків, ще не спотворених чумою, згадав дитячі витівки своїх друзів Аґо та іль Макії і сповнився любов'ю, а за мить знепритомнів.

Коли ж отямився, туману вже не було, не було і вісьмох трирем адмірала Андреа Дорії. Великий condottiere Генуї просто підібгав хвіст і накивав п'ятами, а туманний горн у ялику був простим засобом відвернення уваги. Маленьке суденце Арґалії безпомічно колихалося перед самим носом оттоманського флоту, ніби миша в оточенні дюжини голодних котів. Він підвівся у човні і почав махати рукою своїм завойовникам, а тоді з усієї сили дмухнув в адміральський туманний горн.

— Я здаюся! — крикнув він. — Хапайте мене, безбожні турецькі свині.

  дитячому таборі для полонених, що в Ускюбі (так казала резиденція пам'яті) було багато мов, але тільки один Бог. Щороку загони, які займалися набором рекрутів, тинялися по дедалі більшій імперії і збирали податок девшірме та данину дітьми, уярмлювали найсильніших, найрозумніших і наймиловидніших хлопців і перетворювали їх на інструмент волі Султана. Головна засада султанату полягала в управлінні через метаморфози. Ми заберемо від вас найкращих ваших потомків і змінимо їх докорінно. Ми змусимо їх забути вас і перетворимо їх на силу, що триматиме вас під нашим каблуком. Вами управлятимуть за допомогою ваших же дітей. В Ускюбі, де починався цей процес, було багато мов, але лишень один стрій — мішкуваті штани і свитина оттоманського рекрута. У героя забрали його лахміття, помили, нагодували і дали напитися чистої води. А тоді від нього забрали християнство і, ніби нову сорочку, змусили прийняти іслам. В Ускюбі були греки й албанці, боснійці та хорвати, а ще серби, хлопці mamluk, білі раби з гір та долів Кавказу, грузини, мінгрелці, черкеси, абхазці, ще вірмени та сирійці. Герой був єдиним італійцем. Флоренція не платила данини дітьми, однак, на думку османців, з часом усе мало змінитися. Його поневолювачі вдавали, що ніяк не можуть вибрати йому імени: аль-ґгазі, завойовник, як вони жартома називали його, а чи аль-кгалі, порожній, судно. Але йому було все одно. Арґалія, Аркалія чи Аль-Халія. Нісенітниця. Не має значення, як його зватимуть. Не що інше, але його душа, як і душа решти, потрапляла під нове управління. На навчальному плацу у нових одностроях стояли рядами понурі діти навпроти чоловіка у спідниці, біла шапка якого була настільки ж високою, наскільки була довгою його біла борода, перша піднімалася на три фути над його чолом, а друга на таку ж відстань опускалася з його підборіддя, і тому здавалося, що він має надзвичайно довгу голову. Це був святий чоловік, дервіш ордену Бекташи, який мав навернути їх в іслам. Сердиті, перелякані хлопці усіма своїми акцентами мавпували необхідне арабське речення про одного Бога і його Пророка. Їхня метаморфоза почалася.

Щоразу, коли іль Макія подорожував у справах республіки, він завжди думав про резиденцію пам'яті. Якось у липні він гнав коней униз по шляху з Ровенни до Форлі, аби вмовити графиню Катерину Сфорза Ріаріо дозволити своєму синові Оттавіо битися на боці флорентійських сил за значно менші гроші, ніж вона хотіла, бо у разі відмови вона втрачала протекцію Флоренції й потрапляла у милість жахливого герцога Чезаре Борґії Романьянського, сина Борґії Папи Алекснадра VI. «Мадонна Форлі» була настільки вродливою жінкою, що навіть товариш іль Макії Біажіо Буонакорсі перестав займатися содомією з Андреа ді Ромоло і прохав Ніколо привезти йому її портрет. Але Ніколо думав про безіменну француженку, що, як мармурова статуя, стояла в Будинку Марса Алессандри Фіорентини. А тим часом Аґо Веспуччі писав: «Привіт, Макіє, приїжджай якнайшвидше, бо ми ніяк не можемо без тебе організувати гідну нічну пиятику з грою в карти, а крім того, у твоїй Канцелярії повно бевзів, які хочуть нас з тобою звідси витурити, тому твої подорожі аж ніяк не йдуть на користь справі». Однак Ніколо не думав про інтриги чи бурхливе нічне життя; а радше, йому з голови не виходило жіноче тіло, яке він сподівався все ж таки спокусити, але для цього треба знайти ключ до таємниці її єства, притлумленої особистости, захованої в резиденції пам'яті.

Іль Макія іноді дивився на світ, так би мовите, надто аналогічно, розглядаючи одну ситуацію як аналогію іншої, цілком відмінної. Тому коли Катерина не пристала на його пропозицію, він побачив у цьому лихий знак. Мабуть, підстерігає невдача його також і з резиденцією пам'яті. Але невдовзі, коли Чезаре Борґія таки напав і підкорив Форлі, а саме таке передбачав Ніколо, Катерина стала на валу фортеці і показала герцогу Романьї свій статевий орган і сказала, аби він забирався під три чорти. Вона закінчила життя у в'язниці Папи в замку Сант'Анґело, але в її долі іль Макія побачив хороший знак. Катерину Сфорза Ріаріо було ув'язнено в замку Папи Александра, і вона стала ніби