Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Всі сіли на кан, і служниці подали чай.

Раптом щось засичало, немов просівали крізь сито борошно. Стара Лю оглянулася, побачила ящик, що висів на колоні, а під ящиком — схожий на гирю предмет, що розгойдувався з одного боку в другий.

«Що за ящик?» — зачудувалася стара Лю.

І тут зненацька пролунав звук, схожий на удар мідного дзвона, бабуся Лю злякано витріщила очі. За першим ударом почулося ще вісім чи дев’ять.

Стара хотіла запитати, що все це значить, але служниці раптом заметушилися, забігали, почулися вигуки:

— Пані йде!..

Пін’ер і дружина Чжоу Жуя підхопилися, попередивши стару Лю:

— Сиди тут, поки не покличуть.

І поспішили назустріч пані.

Затамувавши подих, стара Лю прислухалася до голосів, що долинали із сусідньої кімнати. Їй здалося, що десять, а можливо, і двадцять жінок, шарудячи шовковими платтями, сміючись і розмовляючи, пройшли через залу і зникли в бічній кімнаті. Потім з’явилися три жінки з темно-червоними лаковими скриньками в руках і зупинилися неподалік од входу в кімнату, де сиділа стара Лю. Із протилежної частини зали почувся голос: «Подавайте!» Всі відразу зникли, залишилося тільки декілька служниць, які розносили чай.

Запанувала тиша. Через якийсь час дві жінки внесли столик, заставлений м’ясними та рибними стравами, і поставили на кан. Одні чашки й тарілки були недоторканими, з інших — узято потроху.

Побачивши страви, Баньер розкапризувався, заявив, що хоче м’яса, і старій довелося дати йому ляпанця.

Тут у дверях з’явилася всміхнена дружина Чжоу Жуя й рукою поманила бабусю Лю. Стара поспішно спустилася з кана й вийшла в залу. Дружина Чжоу Жуя прошепотіла їй щось на вухо, і стара зашкутильгала до дверей кімнати на протилежному боці.

На дверях висіла м’яка візерунчаста фіранка, у глибині кімнати під вікном, що виходило на південь, стояв кан, застелений червоним килимом, на кані, біля східної стіни — подушка, які зазвичай підкладають під спину, подушка для сидіння, матрац, що переливався золотим шиттям, і срібна плювальниця.

Фенцзє в соболиній шапочці Чжаоцзюнь[111], куртці з темно-зеленого шовку, підбитій білячим хутром і перехопленій перлинним поясом, в облямованій горностаєм темно-червоній креповій спідниці, густо нарум’янена й напудрена, бронзовими щипцями розгрібала золу в жаровні, біля якої гріють руки. Поруч із нею стояла Пін’ер з лаковою чайною тацею в руках, на таці — маленька чашечка із кришкою.

— Ще не запросили? — запитала Фенцзє, продовжуючи розгрібати золу.

Потім вона підвела голову й, коли простягнула руку, щоб узяти чай із таці, раптом помітила стару та хлопчика, які стояли перед нею. Обличчя її набуло лагідного виразу, вона запитала про здоров’я старої Лю й, повернувшись до дружини Чжоу Жуя, незадоволеним тоном мовила:

— Що ж ти мені відразу не сказала!

Стара Лю кілька разів низько вклонилась і запитала, як почувається поважна пані.

— Сестро Чжоу, попроси її не кланятись. Адже я з нею не знайома, не знаю, ким вона мені доводиться по старшинству, як до неї звертатися.

— Це та сама жінка, про яку я щойно вам доповідала, — поспішно сказала дружина Чжоу Жуя.

Фенцзє кивнула.

Стара Лю присіла на краєчок кана, а Баньер сховався в неї за спиною, і ніякими умовляннями не можна було змусити його вийти і вклонитися.

— Не хочуть родичі нас визнавати, — з посмішкою зауважила Фенцзє. — Одні кажуть, що ви недолюблюєте нас, це ті, хто в курсі справи, інші, яким нічого не відомо, запевняють, буцімто це ми вас зневажаємо.

Знову згадавши Будду, стара Лю сказала:

— Важко нам живеться, грошей немає на дорогу, не до візитів! Та й що ходити! Для вас принизливо, а з нас служники сміятимуться!

— Ображаєш нас, бабусю, — посміхнулася Фенцзє. — Ми — люди бідні, живемо славою предків. А в самих нічого немає. Наше багатство — тільки так здається! Недарма прислів’я говорить: «При імператорському дворі й то знайдуться три гілки бідних родичів». То що ж казати про нас із вами?! Ти пані доповідала? — запитала раптом Фенцзє в дружини Чжоу Жуя.

— Чекала, поки ви накажете, — відповіла та.

— Піди подивися, — звеліла їй Фенцзє. — Якщо в пані нікого немає, доповідай і послухай, що пані скаже.

Дружина Чжоу Жуя шанобливо кивнула й вийшла.

Тим часом Фенцзє звеліла дати Баньеру фруктів, і тільки встигла перемовитися зі старою декількома словами, як Пін’ер доповіла, що до пані з’явились економки у різних господарських справах.

— Я не маю часу, у мене гості, — сказала Фенцзє, — нехай прийдуть увечері.