Читати книгу - "Зоряний лицар"

— У мене рука втомилася. Я відпочину і все зроблю, — пообіцяла Марика, але гувернантка суворо заперечила:

— Вам потрібний не відпочинок, а гарна порція різок. Була б моя воля, я б з вами не бавилася, як герцогиня. Сьогодні ви позбавлені відпочинку. Ви повинні переписати всі правила десять разів. Я прийду й перевірю. Може, хоч це навчить вас старанності.

Мадам Стилет вийшла, залишивши Марику на самоті. Дівчинка показала їй навздогін язика й сіла за письмовий стіл. Переписати все від початку й до кінця десять разів! Для цього й цілого дня не вистачить. До того ж утекти тепер не вдасться. Мадам Кістяк напевно стежитиме. Від сумних міркувань дівчинку відволік шум екіпажа, що під’їхав. Марика підбігла до вікна. Серце радісно забилося. На дверцятах прибулої карети красувався королівський герб.

Не в силах чекати поки Гліб підніметься до неї, Марика побігла йому назустріч. Вона рвонула двері, але ті виявилися замкненими. Дівчинка щосили посмикала за клямку, усе ще не вірячи, що її закрили на ключ, а потім забарабанила по дверях, з надією, що її випустять. Але на заклик ніхто не прийшов.

«І це називається, я в будинку господарка? Ніби собаку на мотузці тримають», — ображено подумала Марика, від безсилля стукнула по дверях кулаком і, насупившись, сіла на диван чекати Гліба. З часом їй у душу закрадалася підозра, що Гліб не прийде. Мабуть, це підступи мадам Кістяк! Юна бранка збунтувалася. Вона щосили намагалася догодити ненависній гувернантці. Але тепер, коли та вирішила перетворити її будинок у в’язницю, вона не збиралася більше терпіти прискіпувань і нападок.

Дівчинка вибігла на просторий балкон, з якого легко було дістатися до вікна сусідньої кімнати. Марика підіткнула спідницю, щоб було зручніше перелізти через поруччя, і, ставши на карниз, повільно пішла до балкона, який вів у покої герцогині Агнеси. На щастя, на дворі нікого не було, і дівчинка всією душею сподівалася, що її акробатичний номер не буде помічений знизу. Знову перелізши через поруччя, вона навшпиньках підійшла до балконних дверей і злегка штовхнула стулку. На її щастя двері подалися, і Марика почула голос Гліба:

— Я не хотів уплутувати сюди Марику. У ваших же інтересах зізнатися й покінчити з усім цим, щоб вона ні про що не довідалася.

Ці слова змусили дівчинку завмерти й прислухатися. Цікаво, які в Гліба секрети від неї.

— Мені ні в чому зізнаватися, — відповіла Агнеса.

— Ви зовсім не змінилися. Я думав, ви розкаялися в колишніх злодіяннях і стали іншою, але тепер бачу, що помилявся.

— Не треба докоряти мені минулим. Я сповна заплатила за свої гріхи, — сказала герцогиня.

— І тепер узялися робити нові, — уїдливо зауважив Гліб. — Ви, як і раніше, жадаєте знищити мене?

Марика більше не могла залишатися осторонь. Вона відчинила двері й випалила:

— Що ти таке кажеш! Вона моя мама й не може заподіяти тобі зла. Поява дівчинки була дуже несподіваною. Агнеса не на жарт злякалася. Навіть незважаючи на смагляву від природи шкіру, було помітно, як вона сполотніла. Їй не хотілося втратити довіру прийманої дочки, а хто знає, як багато вона довідалася, стоячи за дверима? Розгубленість герцогині ще більше розпалила Гліба. Він був абсолютно впевнений у тому, що Агнеса винувата. Принц був глухий до виправдань, він тільки хотів почути щиросерде зізнання.

— Ти занадто мало знаєш герцогиню, — звернувся він до Марики. — Вона ще й не на таке здатна. Колись її називали Чорною. І не без підстав.

— Припиніть негайно! Я не брала ніякого гаманця! — скрикнула Агнеса.

— Ти думаєш, гаманець у мами? — запитала Марика.

— Я не думаю, я знаю. Я зустрічався із Зоряним лицарем, і він сказав, що гаманець тут.

— От його слова: «Та, що побувала за Дзеркалом долі, принесла гаманець із собою». Оскільки в Задзеркаллі були лише ми втрьох, висновок напрошується сам собою. Ясновельможна герцогиня приховала чарівну річ і тепер вичікує, коли Зоряний лицар зі мною поквитається.

— Навіщо таке говориш? Мама не могла так зробити, — Марика заступилася за Агнесу. Гліба пройняла гостра образа. — Замість того, щоб допомогти йому, Марика стала на бік герцогині. Наївна душа. Вона не знала, що її мати — така ж фальшивка, як сережки у вухах вуличної торговки. Потрібно відкрити їй очі, щоб вона знала, з ким має справу.

— Що ти про неї знаєш! Вона із самого початку тобі бреше. Вона зовсім не твоя мати, а самозванка. У неї ніколи не було дітей.

Обвинувачення пролунало, як удар батога. Агнеса сполотніла. Вона так раділа, що із чорного магією покінчено, що можна жити тихим, повсякденним життям і дарувати материнську любов цій дівчинці. І от усе вмить обірвалося. Здійснився найстрашніший з її кошмарів.

— Це правда? — запитала Марика, обернувшись до Агнеси.

Герцогиня довго мовчала, а потім подивилася в очі прийманої дочки й тихо сказала:

— Я хотіла бути щасливою і подарувати тобі домівку. Хіба це злочин? Мабуть, мені судилося бути самотньою.

Марика раптом усією душею відчула біль цієї жінки, і їй стало шкода її. Вона рвучко пригорнулася до Агнеси.

— Ти моя мама. Присягаюся, я не покину