Читати книгу - "Тiм Талер, або Проданий смiх"

- А, пановi детективовi! Скажiть йому, нiби я попросив у вас таблеток вiд головного болю, а ви менi сказали, що вони є в аптечцi у ваннiй кiмнатi.

- Гаразд, мiстере Браун!

- I ще одне: о дев'ятiй годинi, мабуть, уже ж не ваша змiна буде? То чи зможете ви на той час надягти свою робочу сукню?

- Авжеж, мiстере Браун! Iнакше мене б сюди й не пустили. В мене вдома є робоча сукня, я її надягну пiд пальто. А поверх чепчика запнуся хусткою. Це щоб тут не марудитись, перевдягаючись.

- Чудово, - сказав Тiм, i в кутиках уст у нього з'явилися виразнi ямочки. - Отже, я можу бути спокiйний, одежу ви принесете?

- Принесу, мiстере Браун. А... грошi ж ви менi вiддасте?

- Та вiзьмiть хоч зараз! - юнак вийняв iз гаманця три папiрцi по сто марок i простяг покоївцi.

- Який же ви легковажний! - засмiялася дiвчина. - Хiба за таке платять наперед? Ну та дарма, я вас не одурю. А поки що спасибi! I до побачення!

- До дев'ятої, - вiдказав Тiм. Тодi замкнувся й лiг на диван. Заснути вiн, звичайно, не засне, але хоч спочине.

Зразу по дев'ятiй годинi прийшла, як умовлялися, покоївка. В чорнiй сукнi з штучного шовку й у бiлому чепчику. Купальне простирадло вона несла згорнене перед собою.

- Той чоловiчок спитав мене, чого я до вас iду, - прошепотiла вона. - Та я йому сказала, що ви вдень замовили на дев'яту годину свiже простирадло для купання.

- Спасибi, - голосно промовив Тiм, а пошепки додав: - Вiтайте вашого кавалера з "Матроської спiлки"!

Тодi й дiвчина вiдповiла голосно:

- Дякую, мiстере Браун! Щиро дякую! - I вийшла з номера, ще раз моргнувши Тiмовi в дверях. Юнак теж моргнув їй.

Покоївчин кавалер був, видно, трохи вищий за Тiма; але ж штани можна пiдтягти вище на шлейках, а светри носять i просторi.

У дзеркалi Тiм сам себе не пiзнав, надто як насунув на лоба кашкет. Тiльки пещений колiр обличчя зраджував його. Однак i на те знайшлася рада: вiн натер собi щоки пемзою, що знайшлась на умивальнику, й намазав їх землею з квiткового горщика. Потiм умився й зробив те саме ще, й ще, й ще раз. Вийшло так, як треба: Тiмове обличчя стало таке червоне, наче вiн тiльки-но видужав вiд кору. Хлопець iз голови до п'ят просто тхнув "Матроською спiлкою".

Тепер треба було подумати, що взяти з собою, бо ж до цього номера вiн, мабуть, уже не вернеться. Тiм знав, що життя багатого спадкоємця минеться для нього, коли вiн поверне собi свiй смiх, але зовсiм не журився тим. То що ж узяти з собою?

Тiм вирiшив забрати тiльки деякi папери: свiй паспорт, угоду про смiх, угоду про купiвлю пароплавства ПГГ, третю угоду про ляльковий театр i манюсiньку таємничу записочку. Тi п'ять паперiв Тiм, рiвненько позгортавши, сховав у велику задню кишеню матроських штанiв, тодi дбайливо застебнув її.

Хлопець був готовий до найважливiшої справи в своєму життi. (Тим часом надходила вже одинадцята година.) Про всяк випадок вiн iще викурив пiдряд три сигарети, щоб тхнути тютюном i мати хрипкий голос. (Взагалi вiн не курив, але для гостей мав на столi скриньку з червоного дерева, повну сигарет.)

Тепер лишилось якось вислизнути з готелю, щоб не помiтили детективи. (Поки Тiм курив, стало вже п'ятнадцять хвилин на дванадцяту.) Вилiзти у вiкно? Помiтять. Отже, тiльки коридором. А для того треба якось вiдвести очi детективовi у вестибюлi. Тiм уже надумав як: вiн написав бароновi коротенького листа, де побажав йому швидше видужувати, й викликав дзвiнком хлопця-коридорного. (Було вже пiв на дванадцяту.)

Хлопець, що прибiг на дзвiнок, був приблизно одного вiку з Тiмом, але видавався набагато молодшим.

Вiн мав руду чуприну й зухвале кирпате обличчя, що сподобалося Тiмовi.

- Ви можете зiграти для мене невеличку комедiю, коли я дам вам двiстi марок?

То були всi Тiмовi грошi.

Хлопець вишкiрив зуби:

- А в чому рiч?

- У мене бiля дверей стоїть детектив...

- Знаю, - все осмiхаючись, мовив хлопець,

- То вiдведiть йому очi. Вiзьмiть оцього листа й покладiть за вилогу рукава, щоб трохи було видно. А коли той чоловiк спитає вас, що то за лист, - а вiн напевно спитає, я знаю, - удайте, нiби збентежились, бо вам звелiли нiкому його не показувати. Втiкайте вiд нього, вiн побiжить за вами, буде давати вам грошi, щоб ви показали йому листа.

- О, будьте певнi, мiстере Браун!

- Авжеж. Я знаю. То ви сперечайтеся з ним якомога довше, щоб я встиг вийти з номера й утекти з готелю чорним ходом. А листа, звiсно, можна йому показати.

Кирпатий нiс пiд рудою чуприною весело наморщився.

- Виходить, чотири-п'ять хвилин. Це можна. Правда, за такий час я встигну виторгувати в нього бiльше, тож iз вас я вiзьму тiльки сто марок.

Тiм хотiв був заперечити, але хлопець вiдмахнувся:

- Нi, нi, не треба! Ста марок вистачить. Ви ж перебралися так, що, певне, йдете не мiж багатi люди. Там вам грошi придадуться.

- Може, й ваша правда, - погодився Тiм. - Ну, спасибi вам. Нате лист i сто марок. А як заведете детектива за рiг, удайте, нiби закашлялись.

- Зроблю як треба, мiстере!

Хлопець сховав грошi в кишеню, а листа за вилогу рукава. Потiм усупереч усiм готельним правилам - подав Тiмовi руку й приязно сказав:

- Ну, хай щастить, Брауне!

- Та щастя б менi не завадило, - вiдповiв Тiм i стис хлопцевi руку.

Коли коридорний вийшов, Тiм приклав вухо до дверей. Серце його знову билось, аж iз грудей вискакувало.

Ось почувся гавкучий кашель. (До дванадцятої години лишалось п'ятнадцять хвилин.) Тiм обережно прочинив дверi. У вестибюлi не було нiкого.

Тiм тихенько причинив за собою дверi й, не замикаючи їх (шкода часу!), метнувся до чорного ходу.

Нiхто його не зупинив. Тiльки зустрiлась одна покоївка, вiн буркнув їй "добривечiр", але вона його, видно, не впiзнала.

На вулицi пiд