Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Ми були в центрі просторої галявини, оточеної з усіх боків великими деревами підводного лісу. Наші ліхтарі кидали на дно невиразне присмеркове світло, від якого тіні виростали до величезних розмірів. За межами галявини панувала повна темрява, і лише в деяких місцях спалахували зірочки від проміння ліхтарів, що відбивалося на поверхні коралів.

Нед Ленд і Консель стояли поруч мене. Ми перезирнулись, і раптом мені спало на думку, що тут відбудеться якась незвичайна сцена. Я краще придивився до поверхні дна і помітив, що в деяких місцях на ньому піднімалися ряди невеликих горбків, укритих нальотом вапна. Правильність горбків свідчила про те, що вони були зроблені руками людини.

Посеред галявини, на грубо зробленому з уламків скель п’єдесталі, височів кораловий хрест, простягаючи довгі, наче закривавлені руки.

За знаком капітана Немо один з матросів вийшов наперед, одв’язав кирку від пояса і почав рити яму на відстані кількох кроків од хреста.

Я зрозумів усе. Ця галявина була кладовищем, яма — могилою, а довгастий предмет — тілом померлої вночі людини. Капітан Немо і його матроси прийшли сюди, щоб поховати свого товариша на братському кладовищі в глибинах неосяжного океану.

Ніколи в житті я ще не був так схвильований! Ніколи ще не бачив такого вразливого видовища! І не хотів би бачити того, що діялося перед моїми очима.

Тим часом яма повільно глибшала. Налякані ударами кирки, риби швидко кидалися в усі боки. Я чув глухі удари залізної кирки по вапняковому ґрунту, бачив іскри, які вона висікала з уламка якогось кременю, загубленого в глибинах океану. Яма ставала все довшою, ширшою і незабаром була вже достатньо просторою для того, щоб умістити в ній тіло людини.

Тоді наблизилися носильники. Тіло, загорнуте в білу тканину, було спущене в сповнену водою могилу. Капітан Немо, схрестивши руки на грудях, матроси, віддаючи останню шану своєму товаришу, стали навколішки… Я й мої товариші, глибоко схвильовані цією картиною, теж схилили голови.

Могилу засипали уламками вапняку, надавши новому горбку правильної форми.

Коли все було закінчено, капітан Немо і його товариші підвелися, наблизилися до могили, опустилися на одне коліно і підняли вгору руку на знак останнього прощання…

Після цього траурна процесія рушила в зворотну путь до «Наутілуса». Ми знову проходили під склепінням закам’янілого лісу, серед коралових кущів і вийшли до підніжжя стіни, звідки починався крутий підйом.

Нарешті, з’явилися вогні «Наутілуса», які освітлювали нам шлях до самого корабля. О першій годині дня ми вже були на його борту. Змінивши одяг, я відразу ж вийшов на палубу і, охоплений сумними думками, опустився на кришку прожектора.

На палубу вийшов капітан Немо. Я підвівся і спитав у нього:

— Отже, як я й передбачав, ця людина померла вночі?

— Так, пане Аронакс.

— І тепер вона спить останнім сном поруч зі своїми товаришами на підводному кораловому кладовищі?

— Так, забута всіма людьми, але не нами! Ми риємо могилу, а поліпи потурбуються про те, щоб навіки огородити своїми будівлями останнє житло померлих.

І, закривши раптом обличчя руками, капітан Немо даремно намагався стримати ридання. Потім, трохи заспокоївшись, додав:

— Там, глибоко під водою, на відстані кількох сотень метрів од поверхні океану, знаходиться наше тихе кладовище!..

— І там ваші мерці сплять спокійно, недоступні для акул!

— Так, пане, — глухо відізвався капітан Немо, — недоступні для акул і для людей!

Кінець першої частини

Частина друга

РОЗДІЛ І

Індійський океан

Звідси починається друга частина підводної подорожі. Перша закінчилася зворушливою сценою на кораловому кладовищі, яка справила на мене глибоке враження. Ось так у безкраїх океанських просторах минало життя капітана Немо, і навіть могилу свою він приготував у їхніх недосяжних глибинах. Жодна морська потвора не потурбує там останнього сну жителів «Наутілуса», друзів капітана Немо, міцно зв’язаних між собою і в житті, і в смерті. Там сплять вони, недоступні для різних морських страхіть і «для людей», як сказав капітан Немо…

Завжди це постійне, непримиренне і запекле недовір’я до людського суспільства!

Для мене було вже не досить різних припущень, якими задовольнявся Консель. Ця достойна людина твердила, що командир «Наутілуса» — один з тих невизнаних учених, які платять людству презирством за його байдужість. Інколи Консель доводив, що капітан Немо — незбагненний геній, який утомився і розчарувався в боротьбі з тупістю суспільства і який шукає притулку в цих неосяжних просторах, де він може почувати себе вільним. Проте, на мою думку, ця гіпотеза пояснювала лише одну сторону життя капітана Немо.

Справді, таємниця тієї останньої ночі, коли ми знову стали в’язнями і до того ж нас ще усипили, поспішність, з якою капітан Немо вихопив у мене з рук трубу, коли я хотів обдивитися обрій, смертельне поранення матроса, дивний поштовх «Наутілуса» — все це приводило мене до зовсім інших думок. Ні! Капітан Немо не обмежувався тим, що уникав людей! Його геніальний винахід — грізний підводний корабель — був не тільки сховищем, де він міг почувати себе вільним, але служив, можливо, страшним знаряддям помсти!

Проте в цей момент я не мав ніяких доказів для ствердження своїх думок. У тій темряві, що оточувала мене, цей здогад міг би бути лише провідною зіркою. Тому я повинен писати, так би мовити, під диктовку самих подій.

Нас ніщо не зв’язує з капітаном Немо. Він знає, що втекти з «Наутілуса» неможливо, і навіть не взяв з нас слова залишитися на кораблі. Ніякий обов’язок честі теж нас не зв’язує. Ми лише полонені, в’язні, яких тільки з чемності називають гостями. Але Нед Ленд не відмовився од думки про повернення на волю. Не було сумніву, що він скористається першим-ліпшим випадком, щоб здобути її. Очевидно, і я зроблю те саме. І все ж таки мені буде жаль розлучитися з підводними таємницями, чудовим «Наутілусом», який так люб’язно показав нам капітан Немо. До того ж мені й тепер не було ясно, як треба ставитися до цієї людини: захоплюватися нею чи ненавидіти її? Капітан Немо — жертва чи кат? І потім, признаюся щиро, мені б дуже хотілося, перш ніж назавжди покинути його, завершити підводну подорож навколо світу, яка почалася так блискуче. Мені б хотілося повністю проникнути в усі чудеса, поховані в морських глибинах земної кулі, побачити все те, чого