Читати книгу - "Синi етюди"

- Ну да, жiнка товариша Огре.

…Вечiр.

З площi Рози Люксембург трамвай до Тайгайського мосту. Побувати треба дома, щоб потiм до пiвночi збирати хронiку в новорiчний випуск.

Приїхав давно.

Дома Льоля й горбун Альоша (горбун швагер, брат Льолин). Горбун i зараз переписує героїчнi п'єси для Льолi - для пролеткульту, для iнших клубiв, де працює тендiтна Льоля.

Горбун каже:

- Iзмайле, подивись у вiкно.

Товариш Огре пiдiйшов i подивився у вiкно… (Горбун - некрасивий карлик, євнух, без рослини й пом'ятий, але його очi нагадують Голгофу, коли йшов легендарний Христос на Голгофу).

Горбун задумливо дивиться в присмерк i каже:

- Бачиш? Завше так: паровики чогось суєтяться, шиплять, свистять, гудуть. А навкруги - бруд, грязь… Що це? Не знаєш? А коли паровик, минувши депо, вилiтає в степ, вiн кричить не то радiсно, не то журливо: "Гу-гу-у!… "I от недалеко спускають пари: "Чох-чох!… "А я чомусь думаю, що паровик гудить спроволока так: "Ка-пе-бе-у! Ка-пе-бе-у!"

I Альоша провiв "капебеу", мов голодний вовк у голоднiм i дикiм степу.

Льоля сказала:

- Ти, Альошо, фантазер. От i все.

Товариш Огре сказав:

- Так, вiн фантазьор. Але вiн художник. Це правда: паровик у степу кричить "капебеу". Я теж думав про це, але я не найшов образа. Ти, Альошо, художник. Тодi некрасивий карлик iще сказав:

- А пар по насипу стелеться - ви знаєте чому?.. Коли потяг мчить до семафору - ви знаєте чому?

I засмiявся тихо й щиро.

Товариш Огре спитав:

- А чому?

…Альоша не говорив i ще смiявся тихо й щиро й дивився Голгофою, коли вели легендарного Христа на Голгофу.

…Сказала й Льоля:

- Ну, говори…

…Вже зовсiм присмерк.

I далеко, за паровиками, що шиплять, свистять, за брудом вугiлля й пару, далеко фаркнув зелений вогонь семафора. I був такий нетутешнiй, нiби химерний вартовий забутих заулкiв города… А далi степи причаїлись на глухих неосяжних гонах. Iз станцiї вилетiв потяг й кричав на ввесь степ:

- Гу-у!..

…Альоша не сказав чому i знову переписував героїчну п'єсу для Льолi… А Льоля бiля вiкна й поспiшно пришивала до панталонiв (бiлих як снiг) мереживо. Бо Льоля, хоч i сама прала панталони, але без бiлих, як снiг, панталонiв ходити не могла, i без мережива на панталонах.

…Запалили електрику.

Посерединi - залiзна пiчка, а збоку - рояль. А ще збоку бiля стiни - туалетний столик. Їдять мало. Iнодi Льоля радить, жартуючи, в помкомгол. Але це буквально. А втiм, без одеколону нiхто не може: нi Льоля, нi Iзмайло, нi навiть Альоша.

На туалетнiм столику й художнi фiгурки. Льоля ще з першого курсу (курси покинула - революцiя) купувала й любила туалетнi прибори, щоб пахло вiд неї молодiстю, радiстю, гiмназiєю, закоханими вечорами, коли хочеться кохати й без кiнця когось невiдомого, де малинник, де крижовник, де, може, ходять серпанковi тiнi забутих дiвчат iз забутого теремка, де цiлий свiт минулого.

…Товариш Огре похапцем рiзав на маленькi шматки маленький шматок бiлого хлiба й дивився у вiкно, де стояв зелений вогонь семафора… I знов у вечорових сутiнках степу шипiли, свистiли й вовтузились паровики.

Альоша теж зрiдка поглядав туди, i невiдомо було, чого поглядав туди некрасивий карлик Альоша.

II

Дивно: пiд Новий Рiк весна. Це так генiально, мов замрiянi фантазiї генiального Гоголя. Це так прекрасно, так надзвичайно…

…Товариш Огре вийшов i поспiшно пiшов у задуму зимової весни. Льоля пiде потiм- ще рано, вона ще встигне зробити репетицiю пародiї на "Лiлюлi".

…До трамвайної постоянки - сорок крокiв, iде. Калюжi тихо замислились на вечiрнє небо. Бiжить собака, понюхав калюжу й побiг далi. Ще вийшли з двору, що напроти, меланхолiйнi гуси. Потiм iз геготом кинулися знову до двору, бо собака раптом звернув i рiшуче помчав до ворiт.

…Але не калюжi думають про небо. То зорi подумали в калюжi й одразу сховались… Так буває часто, коли починає темнiти i в порожнiй вулицi бiжить тротуаром похилий пес.

…Товариш Огре, звичайно, буде збирати хронiку до одинадцятої, а потiм пiде в клуб пролеткульту, що на Садовiй, 30. Це ж там Льоля буде стрiчати Новий Рiк по новому стилю в "стилi" уесесер. Це ж там вона буде ставити пародiю не на Ромена Роллана, а на постановку "Лi-лю-лi", п'єси Ромена Роллана. так що на постановку мiльярди, а колiзей без плебеїв. I от ставили пародiю на "Лiлюлi". Товаришка Льоля Огре.

На постоянцi була й Маруся. Прилетiла, влетiла, ковтає слова й так розказує газетну сучаснiсть, так од неї пахне життям, що хочеться заверещати на всю землю, як Глаголiн у "Собацi садовника".

I летять уривки:

- Тодi духмяний сум не буває п'яною радiстю, коли вмирають дзвони кармазинового сонця за тихими гаями сiльської iдилiї. I як Миклуха-Маклай на островi Нової Гвiнеї вивчає побут папуасiв, так… так…

…Маруся верещить:

- Я питаю. Я питаю: що за журнал? А вiн менi: "Купiть, бариш-ня: тут запрещонноє про Ленiна". I це так серйозно, так пiдпiльно… Ха-ха-ха!.. Максимiлiяна Гардена з "De profundis".

Присмерк. На тротуарах лежить присмерк. Iще заплутався в заулках i бiжить до "Дикої Кiшки", до "Дитячого "Спартака"… а десь "ундервуд" шаленiє, а десь стихiйна композицiя.

I знову Маруся ковтає слова, i знову розказує анекдоти, правду, про це:

- На верандi сидить стара дiва й плаче.- "Чого плачете?" - Тодi вона скаржиться, що вона, мовляв, до сорока лiт була чиста, мов сльоза, а тепер її спокусив курортний лiкар (на верандi) i погубив навiки. Це ж жах! Ви чуєте: навiки! Тепер вона хоче їхати в столицю й ознайомитись iз програмою капебеу, бо тепер хто її вiзьме… Га?.. Кому вона потрiбна?

- Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!

I Маруся так заливається, що прямо - чорт!.. А потiм знову про веранду, про скелi, про море, про морський вiтер, що голубий, мов запах, i запашний, мов смак.

Все переплуталось. Стихiя.

…А трамвай пiдiйшов i одiйшов у задуму зимової весни - з товаришем Огре, з Марусею, через Тайгайський мiст, до центру го-рода, повз мiськi будiвлi, заквiтчанi червоними стягами. У стягах ходив химерний вiтер i перебирав полотнища.

По всiй вулицi на всiм протязi стояли ватажки свiтової революцiї, наче вулиця й справдi хотiла, щоб бiльш було ватажкiв свiтової революцiї.

Але була жура: ватажки розтаборились, загатили всю вулицю з наказу виконкому, i були тiльки рисунки:

- Так?

- Так?

Звичайно, справа зовсiм не в рисунках. Безперечно, iлюзiя прекрасна рiч, але -

- на жаль, не завше.

…Чуєте, потенцiальнi пiдсвинки з "прекрасної синьої свинi"?

- Так?

- Так!

…I