Читати книгу - "Замок"

– Так важко в усьому розібратися, – сказала Фріда й зітхнула. – Звичайно, в мене не було недовіри до тебе. А якщо господиня навіяла мені щось подібне, я щасливо відкину це все і на колінах проситиму в тебе пробачення. Зрештою, я роблю це постійно, коли говорю злі слова. Щоправда, ти багато приховуєш від мене, приходиш і йдеш, я ніколи не знаю, звідки й куди. Коли Ганс постукав сюди, ти навіть вигукнув: «Варнава!». Краще б ти колись з такою любов'ю покликав мене, ніж тоді з незрозумілих для мене причин назвав це жахливе ім'я. Якщо ти мені не довіряєш, хіба можуть у мене не виникати якісь підозри? Тоді я залишаюся тільки під впливом шинкарки, слова якої підтверджує твоя поведінка. Звичайно, не в усьому, я не можу стверджувати, що вся твоя поведінка підтверджує її підозри. Хіба не задля мене ти вигнав помічників? Ти ж знаєш,- як сильно я намагаюся знайти щось хороше для себе у всьому, що ти робиш або говориш.

– Насамперед, Фрідо, – сказав К., – я нічогісінько від тебе не приховую. Але як ненавидить мене господиня, як наполегливо намагається забрати тебе в мене, якими підлими методами при цьому користується, і як ти піддаєшся, Фрідо, як ти піддаєшся! Скажи мені, що я не розповів тобі? Те, що я намагаюся зустрітися з Кламмом, ти знаєш. Те, що ти мені не можеш у цьому допомогти і тому я мушу давати собі раду сам, знаєш також. Те, що досі я не зміг досягнути мети, ти бачиш. Мої безрезультатні спроби й так достатньо мене принижують, невже я повинен принижувати себе вдруге, розповідаючи тобі про них? Невже я повинен хвалитися тим, як мерзнув на підніжці кламмівських саней, марно прочекавши півдня? Я поспішаю до тебе, щасливий, що не мушу більше про все це думати, і тут воно вихлюпується з тебе на мене новими погрозами. А Варнава? Так, я чекаю на нього. Він вістовий Кламма, не я призначив його.

– Знову Варнава! – вигукнула Фріда. – Я не вірю, що він хороший посланець.

– Ти маєш рацію, – погодився К. – Але він – єдиний, кого до мене посилають.

– Тим гірше, – сказала Фріда. – Тим обережнішим ти повинен бути з ним.

– Досі він не дав мені можливості для цього, – засміявся К. – Він приходить зрідка і приносить лише дурниці. Ці послання мають певну вартість тільки тому, що приходять від Кламма.

– Подумай сам, – сказала Фріда. – Твоєю метою більше не є сам лише Кламм. Можливо, це непокоїть мене найбільше. Те, що раніше ти намагався потрапити до Кламма, минаючи мене, було погано, але зараз, коли ти нібито відходиш од Кламма, це ще гірше, цього не передбачила навіть господиня. Вона вважає, що моє щастя, дуже сумнівне, але все-таки реальне щастя, закінчиться того дня, коли ти збагнеш, що всі твої надії на Кламма марні. Але ти вже навіть не чекаєш цього дня. Раптом приходить маленький хлопчик, і ти починаєш боротися з ним за його матір, так ніби це для тебе життєво важливо.

– Ти правильно збагнула суть моєї розмови з Ган-сом, – сказав К. – Так воно й було. Невже ти настільки забула своє попереднє життя (не рахуючи господині, звичайно, вона не дасть про себе забути), що вже не знаєш, як потрібно боротися за те, щоб пробитися нагору, особливо, якщо знаходишся глибоко внизу? Як потрібно використовувати найдрібнішу можливість, що дає надію? А ця жінка має зв'язок із Замком, вона сама сказала мені про це, коли я першого дня випадково забрів до Лаземана. Що може бути зрозумілішим, як просити її про пораду чи навіть допомогу? Якщо шинкарка добре знає всі перешкоди, пов'язані з доступом до Кламма, то ця жінка може знати дорогу, яка оминає перешкоди, вона ж сама прийшла нею сюди.

– Дорогу до Кламма? – запитала Фріда.

– Ясна річ, до Кламма, куди ж ще? – сказав К. Потім підскочив.

– Уже час іти за сніданком.

Але Фріда наполегливо просила його залишитися, ніби це буде підтвердженням усього, що він сказав, аби потішити її. К. нагадав їй про вчителя, показав на двері, які кожної миті могли відчинитися з новим скандалом, пообіцяв повернутися якнайшвидше, їй навіть не треба самій розпалювати в печі, він зробить усе після повернення. І Фріда мовчки послухалася. Коли К. крокував крізь сніг, – уже давно час було відгортати його зі шкільної стежки, робота просувалася вперед неймовірно повільно, – він побачив біля загорожі одного з помічників, страшенно втомленого, який усе ще тримався за ґрати. Тільки один, а де другий? Невже К. вдалося перемогти хоча б одного? Але той, що залишився, ще був у цілком добрій формі, це стало видно, коли він миттєво пожвавився, побачивши К., і знову почав благально простягати руки та тужливо закочувати очі. «Його незламність варта подиву, – сказав собі К., та відразу ж додав, – але так можна і замерзнути під парканом». К. нічим не видав своїх почуттів і тільки пригрозив помічникові кулаком, відкинувши будь-яку можливість примирення, тож помічник злякано відсунувся трохи назад зі свого місця. Але тут Фріда одчинила вікно, щоб провітрити перед розпалюванням печі. Помічник відразу ж перестав звертати увагу на К. і кинувся до вікна, яке його, очевидно, притягувало з невідпорною силою. Обличчя Фріди виражало розгубленість від дружніх почуттів до помічника, а одночасно було з прохальною безпомічністю звернене до К., простягнула руку з вікна, і цей жест був не зовсім зрозумілим, вагався між прагненням захиститися і подружньому привітати. Помічника це не зупинило. Тоді Фріда квапливо зачинила вікно, хоча залишилася стояти біля підвіконня, поклавши руку на засув, з похиленою набік головою, великими очима й застиглою посмішкою. Чи знала вона, що цим більше приваблює, ніж відлякує помічника? Але К. більше не озирався, він поспішав і хотів якомога швидше повернутися назад.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Під вечір, коли вже починало сутеніти, К. нарешті розчистив стежку в садку. Розкидав сніг по обидва боки доріжки й міцно втрамбував його – на цьому призначену на сьогодні роботу було завершено. Він стояв сам-один у брамі, що вела до саду. Помічника він ще кілька годин тому витурив і спровадив на досить велику відстань, той заховався десь за